top of page
  • Фото автораОлі Черкай

Українські письменники та їхні успіхи в Польщі

Оновлено: 8 бер. 2023 р.




Хто з наших авторів популярний серед польських читачів? Кого і де видають? Про що хочуть читати поляки в книгах наших авторів?


Звичайно, можна було б написати цю статтю, обмежившись лише десятьма найпопулярнішими українськими письменниками в Польщі, але, зважаючи на той тернистий шлях, яким ішла наша література, хочеться згадати про всі досягнення наших письменників у Польщі. Приготувала для вас лонгрід у трьох діях. Заварюйте каву і почнемо.


Дія 1


Якщо б українська література в Польщі мала б щось на зразок свідоцтва про народження, то там би однозначно було написано «2005-й рік». Ні, я не кажу, що нашої літератури до цього не було, у 90-ті були і Забужко, і Андрухович і письменники Станіславського феномену, але оця огульне колоніальне віднесення українців до «рускіх» тримало нашу літературу в плавленому котлі з білорусів, росіян. Шанс зацікавити з’явився після Помаранчевої революції. 2005 року в найбільших містах Польщі пройшов двотижневий фестиваль української книги "А зараз - Україна". На фестивалі окрім “корифеїв” звучать імена – Сергія Жадана, Галини Крук, Остапа Сливинського, Наталки Сняданко, Миколи Рябчука, Андрія Бондаря. Окремо тут можна згадати російськомовного Андрія Куркова, який на той період уже був популярний за кордоном. До того ж, тоді поляки вперше зустрілися з, як його тоді називали, українським вундеркіндом у літературі – Любком Дерешем, а також Назаром Гончаром.

Цей рік був урожайний і на переклади: Ірени Карпи з «Фройд би плакав», Софії Андрухович з «Жінками їхніх чоловіків», Тараса Прохаська з повістю «Непрості», Олександра Ірванця з романом «Рівне/Ровно» та «батька чорного галицького гумору» (який поляки розуміють краще, ніж ми) Юрія Винничука.


Початок було закладено. Але виявилось недостатньо просто перекласти книгу, адже без медіапідтримки, без підтримки діаспори вона може «загубитись». Через рік після Помаранчевої революції цікавість до української літератури поступово згасала, нас знову ставили на полицю «руської книжки» (до речі, слово "ruskie" для поляків означає щось низької якості). Коли я переїхала до Варшави 2013-го року, якщо в "Empik" і продавали щось пов’язане з нашою країною, то це були здебільшого історичні книжки про пекельні сторінки польсько-українських відносин, до прикладу, "Wołyń we krwi 1943". На щастя, наступної хвилі популярності лишалося чекати недовго.


Дія 2


Революція Гідності 2014-го року знову пробудила інтерес до всього українського. Здавалося, нашою літературою зацікавилися всерйоз.

До прикладу, на той період було вже кілька видавництв, які стабільно друкували наших письменників, – "Wydawnictwo Czarne", "Wydawnictwo Nemrod", "Biuro Literackie".


Тарас Прохасько на головній сторінці "Wydawnictwo Nemrod".

Після 2014-го з’явилося ще більше. Зокрема, більшість культурних подій, які проводила люблінська іституція "Warsztaty Kultury" («Майстерня Культури») в 2014-му, так чи інакше набирали міцних українських акцентів. Подальша співпраця наших авторів із "Warsztaty Kultury" знайшла своє продовження у створенні серії книжок "Wschodni Express", пов’язаних з Україною (але не тільки).

Почалося все з книжки письменника і есеїста Олександра Бойченка «50 відсотків рації» ("50 procent racji" (2016)), яку польською переклав відомий поет Богдан Задура. Цього ж року було перекладено «Карбід» Андрія Любки, і понеслося….


Тепер видавництво "Warsztaty Kultury" є рекордсменом серед перекладів української літератури в Польщі. На офіційній сторінці серед авторів можна нарахувати аж 14 наших. Це при тому, що багато хто з письменників видав уже по кілька книжок. Саме в цьому видавництві вийшли збірки есеїв Артема Чеха «Точка нуль» (у польському перекладі –

"Punkt zerowy"), а також «Район «Д» ("Dzielnica D"), ще дві книжки Андрія Любки – роман «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан» та збірка оповідань «Кімната для печалі», а також «Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами» Юрія Андруховича, Олександра Бойченка, Ореста Друля. До того ж видавництво друкує книжки Олега Сенцова, Галини Крук, Андрія Бондаря, Марка Лівіна, Катерини Бабкіної.

Про що ж хочуть читати поляки в наших книжках? На мій погляд, окрім актуальних людських проблем, нашим сусідам цікаві роздуми щодо польсько-українських наративів, нашу ідентичність. Особливо актуально це зараз, коли багато хто намагається збагнути, що ж за війна точиться на сході.

До того ж поляки шукають у наших творах колорит минулих епох, як-от у романі Софії Андрухович «Фелікс Австрія», що з'явився у перекладі у 2016. Екранізація роману - фільм "Віддана" (польська назва "Zniewolona: Felix Austria”), з успіхом пройшов у 2021 на всіх польських каналах, що ще більше привернуло увагу до літературної основи.

Цікаво, що українська поезія теж популярна в Польщі. З одного боку, це цілком природно, адже поезія найшвидше реагує на бурхливі події в нашій країні, але, з іншого боку, перекладати поезію завжди найважче. У цьому допомагає схожість нашої мови з польською (важко уявити добрий переклад українських віршів на «милозвучну» німецьку мову.) Серед поетів і поеток, популярних у Польщі, однозначно можна виділити Галину Крук, чого тільки варта її промова на ПЕН, також у польських часописах часто публікують і вірші Катерини Калитко. Користуються популярністю і вірші на військову тематику Бориса Гуменюка – у видавництві Klub Integracji Twórczych "Stowarzyszenie Żywych Poetów" вийшла його поетична збірка «Вірші з війни». Молодих поетів теж не бракує – наприклад, цікавий закарпатський поет Лесь Беле́й "Lustrzany sześcian" («Дзеркальний куб»), "Warsztaty Kultury", бачила теж його вірші в часописі "Pismo".

Кого з наших поетів ще можна знайти в польських книгарнях? Збірки віршів «Рухомий вогонь» ("Ruchomy ogień") Остапа Сливинського, «34 вірші про Нью-Йорк і не тільки» Василя Махна.

Загалом з 2014 року вийшло одразу три цікаві збірки з віршами:

  • антологія "Wschód – Zachód. Wiersze z Ukrainy i dla Ukrainy" (2014) Анети Камінської, поетеси, перекладачки сучасної української літератури,

  • антологія «Вірші завжди вільні» ("Wiersze zawsze są wolne" (2014) у видавництві "Biuro Literackie" в перекладі того ж Богдана Задури (Ви теж відчуваєте, що ми маємо клонувати Богдана Задуру?)

  • і нарешті в 2016 "Listy z Ukrainy: Antologia poezji" – «Листи з України: поетична антологія» (2016) в перекладі Анети Камінської, та редакції Богдана Задури.


Багато хто з українських авторів голосно «прозвучав» у ті роки, але, як потім виявилось, і цього було замало.


Дія 3

Пам’ятаю, десь у середині лютого 2022 в одній з книгарень Варшави гортала польські літературні часописи, в одному з них (часопис "Akcent") натрапила на нашу сучасну прозу, зокрема фрагменти прозових творів Галини Крук, Василя Махна, Романа Малиновського. Вийшла з книгарні в піднесеному настрої та думала: «Чудово! От би всі польські журнали нас друкували». Уже за якихось два тижні я вкотре усвідомила, що зі своїми бажаннями треба бути прицільно точною.


Щоб ви розуміли, практично всі польські часописи, не тільки літературні, а культурні, релігійні, та навіть пов'язані з місцевою єврейською громадою, присвячували нам цілі номери з синьо-жовтими обкладинками. "Czas literatury", "Pismo", "Więz" та інші квапливо шукали кого б то ще з наших письменників перекласти, поки «не пройшли наші 15 хвилин слави». Так, мені теж шкода, що тільки після нападу на нашу державу люди починають масово цікавитися культурою України, але що зробиш?



Польські літературні часописи весна-літо 2022.

На відміну від попередніх років, співпраця «письменник – перекладач» відбувалася na bieżąco – ніхто не чекав, поки вийде офіційним друком книга в Україні. Наприклад, воєнна поема Олександра Ірванця «Знову ваня» в перекладі Богдана Задури з’явилася на сторінках того ж літературно-культурному часопису "Akcent" практично через місяць після того, як її надрукували в українській інтернет-газеті. На мій погляд, це гарний приклад тісної і максимальної швидкої співпраці з перекладачем.


Окрім часописів, книгарень, ми нарешті отримали таке потрібне просування на телебаченні, у пресі та навіть на радіо. Зокрема, на "RMF Classic" довгий час виходила серія передач "Spis treści – magazyn literacki", де з нашою літературою поляків познайомив Ян Бурнатовський. Короткі інформативні передачі було зроблено про Володимира Рафєєнка, Артема Чеха, Андрія Любку, Катерину Бабкіну, Таню Малярчу́к. Не забули і про Забужко – куди ж без неї?

Інша гарна новина полягає в тому, що поляки нарешті налаштовані читати нашу літературу. Перед тим як писати цю статтю, я зробила невеличкий рісерч, запитавши читаючих поляків (на кількох групах у фейсбуці) кого з наших письменників вони рекомендують. Відповідь приємно вразила. Окрім усіх вищезазначених письменників, людей рекомендували наших класиків – Франка, Кобилянську, а також Марію Матіос, Василя Шевчука, Бориса Антоне́нка-Давидо́вича, Уласа Самчука. Мені стало соромно, що ніколи не читала Антоне́нка-Давидо́вича, і дізналася про нього від іноземців (виявилось на польську є переклад його роману “За ширмою”).

Якщо вам здається, що сім місяців потому мода на все українське пройшла – помиляєтесь. До прикладу, на приїзд Жадана в серпні у Варшаві квитки розхапали ще до того, як вони з’явилися в офіційному продажу (такий ажіотаж у польський столиці буває, коли приїжджають "Beyonce/Jay-z" або "Rolling Stones" на стадіон Народовий). А все тому, що Жадана вже в Польщі ніхто не сприймає як звичайного письменника, скоріше, інтелектуала, що транслює меседжі сходу (так, мені теж іноді важко з цим звиктися, але для поляків схід – це ми).

Нині, зайшовши в "Empik", на полиці "Literatura Piekna obca" (де знаходяться всі популярні іноземні автори від Гемінґвея до Сафона) ви гарантовано знайдете і наших «важковаговиків» – Жадана, Андруховича та Забужко, а також Тамару Горіха Зерня

(Тамара Дуда на польському ринку), Куркова, Прохаська, нову книгу Галини Крук і ще багато кого. Приємно, правда? До слова, книга Оксани Стефанівни, яка вийшла в польському перекладі буквально 23 лютого, "Planeta piołun" – «Планета Полин» (митці все таки відчувають війну), за версію порталу lubimyczytac.pl входила в ТОП продажу за березень. Микола Рябчук, який вже видавав у Польщі кілька книжок, цього року теж гучно про себе заявив. Його найновіша книжка – "Czternasta od końca. Opowieści o współczesnej Ukrainie" – своєрідний путівник з української історії, ідентичності для поляків. Книга заточена під польський ринок (В Україні збірка есеїв виходила під трохи провокативною назвою – «Лексикон націоналіста».)


Empik, Варшава.

Та я здивую вас, якщо скажу, щось на зразок українського бестселера у нас все ж таки є – біографія Зеленського. Я вже чую ці викрики з гальорки: «Теж мені успіхи. І взагалі, чому він, а не Залужний?». З іншого боку, на все це треба дивитися зі сторони польського контексту. І тут українці, які довго живуть у Польщі, скажуть вам, що на цій самій полиці в "Empik" довгі роки стояли книжки про Бандеру (такі як "Bandera. Faszyzm, ludobójstwo, kult. Życie i mit ukraińskiego nacjonalisty") та про Волинь. Тому все-таки можемо говорити про певну еволюцію нашого культурного іміджу в Польщі.


Українськості не вистачить?


Якщо в 90-ті відкрили полякам факт існування нашої літератури, нульові й всі подальші роки допомогли зрозуміти Україну, то сьогодні в української літератури є всі шанси стати нашим головним експортним товаром на світовій письменницькій арені.


По-перше, у контексті «скасування Росії» в наших письменників нарешті є всі шанси зайняти місце сусіда-вар’ята (а це скоріше повернення «свого» місця, безсоромно вкраденого століття тому). А уявіть скільки місця звільняється на полиці після вилучення звідти тритомника Льва Толстого?! Бу-га-га!

По-друге, зараз наші письменники цікаві не лише тому, що вони походять з України. Так, наша частина Європи все ще здається екзотичною та привабливою для більшості європейців і поляків, але тепер справа не тільки в українськості. У нас нарешті з’явилося все, чого бракувало, – якісна і швидка кооперація з перекладачами, свобода вибору і можливість приватних контактів з видавцями. А це реальний шанс для нашої літератури. Реальніший, ніж вигадка міжнародного бестселера, що спирається на український стереотип.

По-третє, уявімо одного дня хтось з українських письменників-поетів отримає премію Нобеля (фінгерс кроссед наступного року!) Що ж тоді? Наша література нарешті зможе похвалитися заслуженими мегапродажами, а саме так свого часу сталося з польською літературою після отримання «cвіжого» Нобеля Ольгою Токарчук. Але поки цього не сталося, варто використати цей час, щоб зустріти європейського читача якісними перекладними на всі мови.

Головне – ми маємо вірити в те, що ми – країна великої літературної спадщини. Не вірите? Ну гаразд, пригадайте, де ще у світі на національній валюті зображують письменників? Не царів, вождів і тим більше «зайчиків», а саме письменників. Мгг! Так отож!


Віримо, читаємо, переможемо!


 

Колаж та фотографії : Олі Черкай





193 перегляди0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі
bottom of page