top of page
  • Фото автораТетяна Олексієнко

Доповнена реальність у книжках: перевага чи недолік?


Доповнена реальність у книжках давно не новинка. Особливо в дитячих. Думки щодо її доцільності розділяються, і чи насправді це потрібна річ, кожен читач вирішує для себе самостійно. Але мені видалося мало тільки своїх висновків читачки і спостережень мами, дитина якої якраз входить у світ книжкових історій. Тож я пішла поговорити з людьми, які ці книжки творять (або ні) та видають (або ні). Що з цього вийшло, читайте далі.



Олег Симоненко — засновник та директор видавництва «Час Майстрів», яке спеціалізується на літературі для дітей та батьків.


Чи потрібна додана штучна реальність (інтерактивна складова) в книжках? Наскільки це є безпечним для людини, яка тільки-но почала розвиватися?


З початку появи пропозиції до видавців щодо доповненої реальності (а це було напевно років 10 тому), я насамперед дослідив цю тему. Пропозиція надійшла від розробників, а розробники не є спеціалістами контенту. Це як поліграфісти не є спеціалістами в книжках. Хоча люди часто плутають видавництво з друкарнею.


Так от, ця пропозиція була мною відразу відхилена, оскільки вона мене не зацікавила. Тому що… Розкажу краще на прикладі історії про доволі успішний проєкт «Аліса в Країні див», яку продавав АТБ. Намалювала цю книжку Гапчинська, там є додана реальність, стандартна додана реальність. Коли ми наводимо телефон на картинку, скачавши перед тим застосунок, у нас з’являється зображення 3D, яке можна подивитися з різних ракурсів. Як на мене, це шкодить безпосередньо читанню. Читання — це унікальний процес, який, на відміну від споживання фільмів, відеоконтенту, вимагає зусиль, вимагає роботи учасника цього процесу. Не тільки для того, щоб проговорювати слова. Навіть, коли читати дітям вголос, то вмикається складний процес у мозку, бо створюються персонажі і взагалі весь світ з тексту, створюється свій фільм в уяві. Діти стають учасниками цього сюжету, бо вони відкривають його крізь призму свого сприйняття. Вони стають костюмерами, декораторами, режисерами і т. д. Цей процес вимагає затрат енергії, роботи, і для того, щоб у цей процес увійти потрібен час. От ви починаєте читати книжку. Перша хвилина, друга, п’ята… і тут – бамц! Все переривається на 3D реальність, яку сюди додали. Ви зі свого «фільму» випадаєте, припиняєте читати, і дивитися те, що вам сюди вставили. А потім знову намагається увійти в процес читання.


Я у всьому намагаюся побачити сенс. У чому тут сенс? Може хтось його бачить, але я – ні. Видаючи книжки для видавництва «Час Майстрів», я маю умову — щоб книжка читалася на одному подиху. Якщо це фікшн, то однозначно вона повинна втягувати у свій світ, як пилосос. Другою необхідною умовою є зерна, які проростуть у дітях. І нам важливо, при виборі рукопису, чим ці зерна проростуть. Іноді зерен немає, іноді ми не впевнені, що вони проростуть. Іноді ми не згодні з тим, чим вони можуть прорости.


У чому зерно доданої реальності? Чим воно проросте? Так, на цьому можна заробити грошей, як це зробили з «Алісою». Тут дуже класний маркетинговий підхід. Але мені нецікаво – просто зірвати куш.


Чи це значить, що не варто найближчим часом чекати від видавництва «Час Майстрів» книжок із доданою реальністю?


Зовсім ні. Ми вже знаємо, де її можна застосовувати. Додану інтерактивну складову можна вже побачити в нас, наприклад в адвент-календарі «Святкова подорож». Там ми подорожуємо мапою світу, там є щоденник мандрівника, і в цьому щоденнику реалізована додана реальність. Це не фікшн. Це нон-фікшн. Текст поділений на окремі секції, і тому ми не перериваємо процес читання, а доповнюємо його візуалізацією видатних місць.


Також ми маємо розуміння, як використовувати додану реальність в енциклопедіях про тварин. У нас є книжка «Експедиція з дивовижними тваринами» і там ми реалізували QR-коди, які відкривають доповнену реальність, коли тварина оживає і можна її роздивитися.


У нас є ідеї, як реалізувати це у фікшн, щоб не переривати процес читання, але поки зарано щось анонсувати.



Антон Хуснутдінов — засновник Ant3Dstudio, автор і розробник ідеї коміксу для дітей з доповненою реальністю «Нокс».


На мою думку, доповнена реальність у книгах не лише прикрашає, вона може розвивати сюжет, показувати історію з різних ракурсів, показувати ті моменти, яких немає в описі книги, які неможливо описати або вони за сюжетом займають певні деталі, які зараз не потрібні в описі. Доповнена реальність може більше розкрити історію чи її окремий епізод, сцену, героя, передати атмосферу, емоції, якісь переживання, тому такий елемент може доповнювати саму книжку, чи саме сторінку, на якій знаходиться.


Наскільки це потрібно? Тут є декілька нюансів.

1. Ті діти, які зараз сидять у телефонах і тільки в них, і їм не цікава книжка. То це для них перехідний елемент, який показує, що з книгою можна теж взаємодіяти за допомогою телефона. Таким чином з’являється шанс, що дитина помітить книжку і, можливо, зацікавиться нею. Бо там є також історія, яка має і втягувати, яка може бути сама по собі цікавою і без телефону. Є відгуки від батьків на мій проєкт — книжку «Нокс», які кажуть, що діти, які зовсім не цікавилися книгами, почали читати. Це мотивує працювати над цим далі.

2. Якщо в когось з фантазією не дуже… потрібно її запустити чи дати їй якусь опору, то такий інструмент дозволяє працювати з розвитком, розкриттям уяви.


Комікс для дітей з доповненою реальністю «Нокс».


Тож, на мою думку, доповнена реальність потрібна для того, щоб доповнювати. Звісно, я допускаю і розумію, що вона далеко не у всіх книжках потрібна. Але якщо це комікси чи дитячі книжки, то це може виглядати дуже цікаво. До того є це інновація, це сучасність, це технології. Інтегруючи це в літературу, в писемність, яка на Землі тисячі років, ми омолоджуємо її, отримуємо щось нове. Це цікаво навіть з наукового погляду: змінювати стандартний підхід, адаптуючи книжки до потреб сьогодення.



Валентина Возна — дитяча психологиня-психотерапевтка, авторка книг з терапевтичними казками, зокрема, «Країна, де живе те, чого не існує».


Наскільки ефективно поєднується читання з різними інтерактивними доповненнями в дитячому мозку?


Це обмежує дитину в тому, що вона може додавати сама. Коли дитина має якісь обмежені втілення того, що написано, коли їй диктують, що це має виглядати саме так, а не інакше, то це забирає можливість домалювати самостійно якісь образи або якісь варіації як все відбувається в тексті. Тому дуже важливо підтримувати в дитині саме правопівкульне сприйняття світу, коли дитина самостійно може собі створити когось або щось і навіть змінити трохи хід подій.


Тобто, на твою думку, книжка з доданою реальністю не є корисним надбанням сучасності? Чи все ж поєднання тексту та інтерактивної складової в книжці допустимо?


Допустимо, тому що маємо підказувати з одного боку, а з іншого боку залишати простір для уяви дитини. Тому що зовсім не орієнтувати дитину теж не правильно. В нас же ілюструються книжки для маленьких дітей для того, щоб ми могли ще й візуально підтримати уяву дитини. Але у міру дорослішання малюнки мають відходити на вторинний план. І це важливо тому, що коли ніяк не підкріплювати уяву, то дитині буде нудно і вона не зможе підхопити ідею і щось придумати. Тому це має поєднуватися таким чином, щоб дитина могла сама фантазувати і могла мати певні опори. Але мають бути розумні межі. Тому що дуже багато дітей зараз не хочуть докладати зусиль, щоби щось придумувати, вони використовують вже створені образи і навіть цілі патерни.


Тобто є така загроза, що коли ці розумні межі перетнути, то книжка перетвориться на різновид телевізора?


Більше того, те що зараз 7D, 8D… ці неконтрольовані технології, що швидко вливаються в життя сучасної дитини, підмінюють дійсність інтелекту, який лише формується, і діти тікають у віртуальну реальність, тому що там простіше і безпечніше ніж у реальному житті.



Юлія Черевань вчителька і викладачка літератури, магістриня філології, письменниця.


Вважаю інтерактивний елемент у сучасних дитячих книгах однією з найважливіших складових. Знаю з досвіду, що продумана і добре пропрацьована додаткова реальність якісно доповнює текст. Інтерактив стає все більше необхідним для дитячих книг у жанрі нон-фікшн. Сучасна дитина опрацьовує величезні обсяги інформації, що надходять із різних джерел. Їй важко зосередитися на читанні лише тексту. Якщо енциклопедія не доповнена інтерактивом, дитина буде гуглити все, що викликатиме додаткові запитання. Тож грамотний розробник книги може спростити їй таке завдання.

У художні тексти також можна досить доречно вводити інтерактивні елементи. Цього року в нас вийшла збірка оповідань та казок про українські народні страви «Оце Кухня», текст якої був доповнений QR-кодами, що переводять на канал юного бренд-шефа Марка. В книжці були оповідання і рецепти страв, а на Ютубі можна подивитися відео приготування цих страв.



Таїсія Наконечна – письменниця, перекладачка, засновниця видавництва «Парасоля».


Додана реальність, особливо для дитячих книжок: це корисно чи швидше навпаки?


Я особисто себе зараховую до консервативних в цьому плані батьків, читачів, видавців, бо я взагалі не розумію, для чого книжки псувати доданою реальністю. Тут мова не тільки про дитячу книжку. Чому? Тому що я вважаю книжку абсолютно самодостатнім продуктом, абсолютно самодостатнім жанром. Мені здається, що говорити про те, що ми додаємо таке щось, від чого книжка стає крутою, а так вона взагалі нічого не варта. Виходить, що ми знецінюємо просто книжки, додаючи ці графічні відео чи ще якісь елементи, чи гачки, які ще можуть нас зачепитись додатково, крім книжки. В принципі, як я спостерігаю за своєю дитиною, для неї також книжка є абсолютно самодостатнім елементом часопроведенння. Читання, розмірковування, розглядання, а в дитячих книжках є ще й ілюстрації.


А якщо говорити про додану реальність, то чим вона тоді відрізняється від мультиків? Ми теж можемо увімкнути мультик, і дитина буде їх дивитися. В книжці, як на мене, цінним передусім є процес: коли ти читаєш текст і уявляєш його в голові. Уявляєш, як виглядають герої, бо якщо це не дитячі книжки, то у них немає зображень. Дитина може додумати собі локацію або навіть додумати собі додатково ще якісь там речі, які не зображенні. Це такий спосіб розвинути уяву, щоб вона трошки попрацювала. А коли ми все даємо, і ще до цього додатково ця додана реальність, мені здається, що це перешкоджає читанню, а не допомагає.


Ти говориш про фікшн і нон-фікшн? Чи нон-фікшн може стати винятком?


Я можу сказати, що в жодній книжці з доданою реальністю, я ніколи не користуюсь цією доданою реальністю. Мені зазвичай вистачає книжки. От хіба що можливо, якщо там була б зашита музика, яку б слухав герой чи яка лунає у момент документальної дійсності. Чи у випадку, коли щось задокументовано і важливо, наприклад, як виглядає місце обстрілу. Але я ще напевно лінива в цьому плані. Мені ліньки. Коли я читаю, я відкладаю телефон, а так мені доведеться йти за телефоном, відкривати QR-код, а він ще не працює, та ну його. Для мене воно не релевантне в книжках. Можливо, саме в нон-фікшні це було і б доречно.



Тобто найближчим часом ми не побачимо книжки з доданою реальністю у видавництві “Парасоля”?


Ми не плануємо. Бувають ідеї авторів, вони хочуть щось додати. У нас було кілька авторів, із якими ми пробували, але потім ми відмовились від цієї ідеї… Книжка є книжка. Найближчим часом у видавництві “Парасоля” точно не слід чекати книжок із доданою реальністю. Ми поважаємо свого читача настільки, що ми вважаємо, що він все може уявити, що він у нас такий розвинений, у нього багатюща уява, а ми передусім покладаємось повністю на уяву наших читачів. Читач все уявить сам якнайкраще.



Анна Дьоміна — письменниця, авторка "Дивозбірки".


Доповнена реальність класно підходить для нон-фікшн та коротких історій. У повістях та романах я би не хотіла перериватися на неї, тут більш доцільний один QR наприкінці книги з посиланням на всі додаткові матеріали


Ми використали нетиповий підхід замість звичних QR-кодів, треба було сканувати саме зображення. Відео відтворювала експериментальна програма, створена у Києво-Могилянській Академії. Цифровий додаток допоміг побудувати маркетинг книжки, показати, чим вона відрізняється від інших збірок на ринку. Читачі також надсилали нам схвальні відгуки не лише про тексти, а й про інтерактивний елемент, який зацікавив дітей.

Були і мінуси, нас іноді перепитували, як встановити програму, що саме треба сканувати... Тож наступного разу для додаткових матеріалів я би радше використала знайомі QR-коди, а окремий застосунок залишила би для завдань доповненої реальності, коли сам малюнок відображається у форматі 3D.



Авторки книги "Дивозбірки"



Таніта Маре — авторка "Дивозбірки".


"Дивозбірка" створювалася під час ковіду, коли діти і батьки були замкнені у своїх оселях. Ми хотіли дати дітям історії, а батькам – активності, які займуть дитину на якийсь час. Тож ми вигадали до кожної історії тематичне завдання і зняли відеоінструкцію, як його виконувати. Взаємодія з книжкою зросла: тут було 12 історій, які задовольняли запит батьків "у книзі має бути, що почитати"; 12 відео, які можна було побачити через сканування ілюстрацій, а також бонусне 13 відео – "Пісня вітру"; додаткові 5-15 хвилин на виконання завдання: створити ліхтарик, провести дослід із хмарою в банці тощо.



Роман Крижанівський — письменник, засновник мережі книгарень «ТУТ», а також видавництва «ТУТ», постійний член журі міжнародного конкурсу «Коронація слова».


Скажи, як видавець, наскільки насправді є, на твою думку, потрібною доповнена реальність у книжках? Чи має це якісь перспективи?


Якщо говорити про реалізацію доповненої реальності в Україні, то першим, хто її реалізував, була студія в Одесі. Це було ще до того, як вийшла всім знана «Аліса в Країні чудес», яка спрацювала, як рекламна акція АТБ і після того всі почали шукати щось таке, ніби це було вау-новинка. До того вже робили такі книжки, Одеська студія зробила навіть не одну, там була ціла серія: і енциклопедії, і автомобілі… Але доки не вийшла «Аліса», про це взагалі не знали, не сприймали. Після того доволі багато проєктів зробили з доповненою реальністю. Ми також розглядали у свій час. Вона не є дешевою у виробництві — це по-перше, і по-друге — вона не генерує на цей момент додаткової вартості до книжки настільки, наскільки це би перекрило вартість виробництва. Це давно не новинка, і люди про це вже знають.


Здебільшого це робиться для вау-ефекту, але "час вау-ефектів" на цю тему вже давно минув. Коли вийшла «Аліса», це спрацювало завдяки великій аудиторії АТБ плюс медіапідтримці в рекламі. Після того я спілкувався з тими колегами, хто спробував це зробити — ніхто не відчув, що на продаж це якось суттєво вплинуло. Пам'ятаєте, був додаток Кідрука до книжки? Він не спрацював, але обійшовся в доволі велику суму. Якщо книжок, умовно, продавалось 5 тисяч, їх і далі продавалося 5 тисяч. Це не дало якогось додаткового ефекту. Як на мене, це не дає чогось такого.


Це має бути вже щось принципово інше — не просто, де герой оживає чи якийсь мінімультик. Можливо, це якесь поєднання форматів або щось побудоване на взаємодії зі штучним інтелектом, якась ігрова форма, де ти можеш якось впливати на персонажа. І ці перші книжки, що створювалися з доповненою реальністю, давали змогу керувати, наприклад, динозавриком, автомобілем їздити. Зараз це все можливо, і можна робити багато різних речей. Тут постають питання щодо а) доцільності і б) наскільки креативною може бути ідея, щоб зробити щось кардинально нове. Хоча це може бути гра, важливо розуміти, як вона може спрацювати і як закласти ідею.


Я вважаю, що тут потрібно вже шукати якийсь кардинально новий механізм. Ми зробили, наприклад, на одній серії мобільну гру, за «Сірою долиною», вона доступна на маркетах. Це просто можливість достукатись до іншої аудиторії. Тобто щоб від гри прийти до книжки чи до комікса.


Доповнена реальність — явище короткочасне, хто встиг, той встиг. Як колись був попит на спінери або навіть на генератори. Вони коли були потрібні, ціни йшли вгору, але хто заскочив в останній момент, накупив генераторів за високою ціною, то втратив, бо зараз вони в чотири рази менше коштують. Так само з доповненою реальністю. Що довше працює якийсь процес, то більше людей вчиться його робити, відповідно він ставатиме дешевшим у виробництві і буде втрачати загалом свою цінність, тому що вже не буде таким цікавим для загалу, як на початку.


А якщо говорити про читача, чи впливає це на якість сприйняття?


Воно не шкодить абсолютно читачу. Для читача це може бути цікава невеличка фішка, невеликий бонус приємний, але читач не буде готовий доплачувати сильно багато за те, що буде ця річ. Виключно, якщо не буде альтернативи і буде дуже гарна PR-компанія, і буде лише ось так, із доповненою реальністю і за такою ціною, тоді так, бо не буде альтернатив. Якщо ж буде можливість, умовну «Алісу», прочитати просто та з доповненою реальністю, то тут є вибір. І якщо це невелика різниця в коштах, то читач ще буде готовий розглянути, а якщо це буде, умовно, у два рази дорожче, то невеликий відсоток читачів / читачок буде готовий обирати доповнену реальність.


Фото — Тетяна Олексієнко Cover photo by unsplash.com.


148 переглядів0 коментарів
bottom of page