Черепаха

Варя прислухалася до звуків у квартирі. Десь у залі цокав годинник, на кухні методично скрапувала вода з крану. Крізь товщу поверхів долинало скавуління сусідського собаки. Вдома нікого!

Швидко знявши чоботи та пальто, вона пройшла до кімнати Мишка. Він ще був в університеті, тож був час посидіти за його комп’ютером. Варя сподівалася, що сьогодні у нього будуть справи ще й поза універом.

Комп’ютер був новий-новенький, він швидко ввімкнувся, блимнувши аквамариновим оком системного блоку. Звичний жест, подвійний клік. Варя змінила акаунт Мишка в Дискорді на свій та почепила навушники. Вся паті вже була на місці.

— Привіііт! — радісно долинув крізь дротовий простір голос Оксани.

— Дарова! Ми чекали на тебе, — докинув Ілля.

— Добрий день! Я вже заходжу, — майже як радіодиктор привіталася Варя.

Вона через пошук знайшла гру — ярлик на робочому столі мусила видалити, аби Мишко постійно не зносив її. На сейвах це не позначалося, бо вся інформація зберігалася на серверах компанії, але щоразу витрачати по кілька годин на перевстановлення гри не хотілося.

— Мені саме допомагали взяти ще один левел, може цього разу буде легше, — голос Гната звучав оптимістично.

— Ми ж на черепаху? — уточнила Варя. — Я тоді своїм танком зайду.

— Але ж там інст на дванадцять людей, — невпевнено почав Костя.

— Та він складним був ще за царя Гороха! — хмикнула Варя. — Зараз весь старий контент варден проходить у соло.

— Але не черепаху! — не поступався Костя. — Йому потрібно багато мобів, аби відхілюватися.

— Але і варденів у нас нема, — заперечила вона.

— І ти не один! — весело підхопила Оксана. — Я тоді свого хантера візьму.

— Я буду елемом, — по-діловому зголосився Ілля. — Гадаєте, краще взяти віспа?

— Так, буде допомагати мені вас хіляти, — похмуро погодився Костя.

— Нам потрібен ще один дедешник, — Варя вже зайшла в гру та проглядала рюкзак свого персонажа, чи вистачає в ньому хілок та бафів. — Головне швидко зняти хепе, бо рани будуть наростати.

— Я буду чемпом грати, зараз тільки новий шмот вдягну, — відгукнувся Гнат, його голос звучав зосереджено. — Ось він, шістдесятий левел!

— Ви точно не хочете знайти ще когось? — голос Кості звучав песимістично і водночас благально.

— Не сси! Прорвемось! — гримнув Ілля.

— Як знаєте, — буркнув Костя.

Цей інст давався важко. З першого разу пройти не вдалося. Вони спробували різні стратегії, поки дійшли до найефективнішої. Костя раз по раз починав лементувати, що не встигає всіх вихілювати. Одного разу навіть почалася паніка, коли його персонаж впав, а за ним — і персонаж Варі. Крики, матюки, а потім нервовий сміх. І знову на початок. І от вони майже повністю зняли хепе великій черепасі. Варя відчувала, як від напруження права рука майже заніміла, а серце стукотить десь у горлі.

— Ще трохи! — вигукнула вона. — Давайте! Вже трохи залишилось!

— Може, ще раз поміняємось? — швидко спитав Гнат.

— Ні! Так дотиснемо! Або пан, або пропав!

— Сюди б ще кепа з бафами! — жалібно протягнув Костя.

— Більше демеджу! — майже загарчав Ілля. І за секунду вирвалося переможне и полегшене «єєєє!»

Черепаха впала, а в чаті було чутно сміх і поздоровлення один одного.

— А тепер лут! — радісно запищала Оксана і підбігла своїм персонажем до великої скрині. Варя відкинулася на спинку стільця та прикрила очі. Треба буде поміряти тиск.

Раптом двері до кімнати розчахнулись, і на порозі зупинився роздратований Мишко:

— Ба! Ти знову за моїм компом граєш?!

Фото взято з сайту unsplash.com