top of page
  • Фото автораМарина Губарець

Дуже некваплива історія

Оновлено: 21 груд. 2022 р.

Чому ця історія некваплива? Бо вона про Равлика. А равлики, як відомо, зазвичай нікуди не поспішають. Навіть, якщо б дуже хотіли поквапитися, все одно нічого б не вийшло. Тому що нога у них одна, і на ній можна лише повзати.

Але равлики теж не всі однакові. На виноградній лозі, що неподалік гарненького білого будиночку, жив особливий Равлик. Він був художником. Його настільки захоплювала краса всього навколо, що він навчився тримати своїми щупальцями олівця та пензлика і малював цілими днями.

Малюнок Марини Губарець

Равлик малював виноград, листя, сонце, хмаринки у небі, дерева, дощик. А ще – портрети друзів. Друзів у Равлика було чимало, бо він мав чудовий характер і вмів слухати. Всім же подобається мати вдячного слухача, який ще й гарні портрети малює під час розмови!

Частенько прибігав з лісу Зайчик і розповідав про те, де він був і що бачив. А сам тихцем ласував капустою чи морквинкою. А Равлик уважно слухав і малював.

Синичка теж прилітала і весело щебетала. Сорока ж завжди з нею сперечалася, адже була впевнена, що саме вона найкраще знає про всі новини. Равлик посміхався і малював їх обох, бо все одно не встигав запам'ятати нічогісінько з їхньої тріскотні.

Найчастішими гостями у Равлика були метелики та бабки. Вони так детально описували всі квіти, які зустріли за день, що Равлику було дуже легко їх малювати. Метелики хвалили його картини і летіли по своїх справах.

Отак, всі вони прибігали та прилітали ненадовго, а Равлик продовжував малювати те, що запам'ятав з їхніх розповідей. Але ж як хотілося йому побачити все це самому! Особливо – захід сонця. Всі запевняли, що це невимовно гарно, але його друзям не вистачало слів, аби описати це видовище.

Щоб побачити захід сонця, потрібно було б піднятися вище, ніж усі дерева в садку. І навіть вище, ніж дерева у лісі. А виноградна лоза, на якій жив Равлик, ледь сягала даху будиночку.

«Якби ж хтось із пташок зміг мене віднести на найвище дерево у лісі», – розміркував Равлик. І звернувся по допомогу до Сороки. На думку Сороки, втілити план Равлика було зовсім не складно. Вона пообіцяла повернутися ближче до вечора і полетіла домовлятися з білками, адже їхні вправні лапки дуже знадобляться.

І ось Равлик щосили приклеївся до виноградного листочку. Сорока перебила гострим дзьобом хвостик листка, схопила його з двох сторін лапами і знялася у повітря.

Равлик сидів посередині листочку, як у гамаку. Йому було трохи лячно, але він зосередився на тому, щоб не впасти, і майже забув про страх.

На щастя, політ тривав не дуже довго. Біля високої сосни Сорока застрекотіла і на секунду зависла над гілками. Троє білок швидко перехопили у неї листочок з Равликом і закріпили його на гілці.

Про білок Равлик лише чув, але ніколи не бачив їх раніше. Такі гарні, прудкі, веселі, пухнасті! Шкода, що фарби та пензлики залишилися вдома – Равлик просто не втримав би їх під час польоту. Але він пообіцяв білочкам намалювати їхні портрети по пам'яті. А нові друзі сказали, що незабаром завітають у гості.

До заходу сонця ще було трохи часу, і Равлик роздивлявся довкола. Яким дивним здавалося все зверху! Крони дерев зливалися у суцільний килим, і посеред цього зеленого килиму червоніли плямки дахів. Равлик не міг визначити, де саме його сад з білим будиночком. Але ж Сорока знає дорогу, тому не варто цим перейматися.

Равлик дивувався, наскільки далеко він міг тепер бачити. Звичайно, світ ще більший. От би зазирнути ще за ті темні пагорби… Але йому вже й так буде про що розповісти Зайчику. Бо Зайчик теж ніколи не піднімався так високо і не міг знати, що сади кучеряві, а лани – різнокольорові та прямокутні.

Раптом поряд пролунав чийсь дзвінкий голос:

— Яким це вітром занесло на сосну виноградного равлика?

На гілці поруч з Равликом стояла невеличка істота, дуже схожа на дівчину (Равлик же бачив людей у саду). Але у неї за спиною виблискували крила, майже як у бабки. Її волосся та одяг були зеленими і сяяли, ніби посипані крихітними зірочками.

— Мене не вітер сюди заніс, а Сорока, — чемно відповів Равлик. — А ти хто?

— Я – Лісова Фея. Мушу слідкувати, щоб у лісі все було в порядку. То чого ти тут опинився?

Равлик розповів їй про себе і про мрію побачити захід сонця, а потім обережно попросив:

— Чи можна зробити мені справжні ноги, щоб я міг швидко бігати? Я так хочу мандрувати і побачити весь світ, щоб потім його малювати!

— Навіть якщо я зроблю тобі ніжки, ти все одно на них далеко не дійдеш – занадто малі вийдуть. Збільшити тебе я не можу, бо тоді ти перестанеш бути виноградним равликом. Краще я зроблю тобі човника з ручками, щоб твої крилаті друзі могли переносити тебе разом з фарбами і мольбертом.

Малюнок Марини Губарець

Равлик зрадів, адже так було б ще краще!

Тим часом сонце вже зовсім близько підібралося до пагорбів, що межували з небом. Воно розфарбувало хмари золотистими промінцями. Що нижче воно опускалося, то менш яскраво світилось. Ось уже можна і очі не примружувати.

Сонечко торкнулося своїм краєм тих далеких темних пагорбів і сталося диво! На небі з'явилися рожеві та фіолетові смуги. Хмари стали виблискувати золотом лише по краях, де на них потрапляло світло. Вони розквітали, немов величезні троянди й грона бузку, ще й переливалися різними відтінками рожевого, синього, фіолетового…

— Виявляється, Сонце – теж художник, лише воно не пензлями малює, а промінчиками, – усміхнувся Равлик.

Лісова Фея теж захоплено дивилася на барвисте небо.

— Знаєш, за своїми щоденними клопотами я зовсім не встигаю подивитися на цю красу. Можна, я посиджу тут разом з тобою?

Вони обоє зачудовано спостерігали, як червоніє диск сонця та густішають кольори.

Тепер Равлик розумів, чому його друзям бракувало слів, коли вони розповідали про захід сонця. Це справді треба бачити на власні очі.

Лісова Фея принишкла поруч. Вона й не уявляла, що можна просто зупинитися і помилуватись красою. Адже цілими днями їй доводилось працювати, піклуючись про ліс та його мешканців. Феї здавалося, що згасаючі промінці сонця потрапляють просто у її крихітне серденько, а воно від цього тріпоче й переливається різними кольорами.

І ще Фея була впевнена, що відтепер її чари стануть ще могутнішими, тому що до них додалася сила краси і сила сонця.

— Дякую тобі, Равлику! — наважилася порушити тишу Лісова Фея, коли вже зовсім стемніло, і в небі замиготіли зорі. — Завдяки тобі я сьогодні багато зрозуміла.

— Це лише завдяки заходу сонця, – відповів їй Равлик.

Фея торкнулася виноградного листка, на якому досі сидів Равлик, і… Листочок засяяв, вигнувся у формі човника, а тоді легко піднявся у повітря.

— Тобі варто лише подумати, куди летіти.

Оце-то подарунок! Равлик не знав, як і віддячити...

— Намалюєш мені колись захід сонця?

Звісно, Равлик готовий був намалювати для Лісової Феї будь-яку картину. У нього було дуже багато вражень за цей день. Складно було навіть вирішити, що намалювати спочатку. Тим часом чарівний човник потихеньку поніс його додому. Він летів легко і неквапливо, щоб не заважати Равлику все спокійно обміркувати.

Лісовій Феї теж не хотілося зараз нікуди поспішати. Вона була спокійна і задоволена, адже за день зробила багато хороших справ. Нічна тиша огорнула її м'якою пухнастою ковдрою. Із зоряного ковша у долоньки Феї полилися особливі чари.

З цими чарами Лісова Фея ставала ще могутнішою, бо вона отримувала силу від місячного світла, безмежного неба, сюрчання цикад і сотень інших нічних див. Крім того, тепер Феї відкрилася дуже-дуже важлива таємниця.

До речі, ця таємниця відкривається не лише феям, варто лише…

Малюнок Марини Губарець

Завантажити текст з малюнками у форматі PDF

16 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі
bottom of page