.jpeg)
Ми всі вивчали біографію Лесі Українки в школі. Тому сьогодні не будемо детально розповідати про її життя, а спробуємо уявити її звичайною людиною, зі своїми звичками, переживаннями та мріями, додамо кілька штрихів до відомого портрету.
Леся Українка все життя мусила співіснувати з болем, бо змалку тяжко хворіла. Проте, не слід уявляти її лише, як хвору і кволу людину. Навпаки, вона встигла зробити феноменально багато для нашої культури, здобула прекрасну освіту, вивчила мови, перекладала важливі світові твори українською, стала знаковою особистістю для літератури. Порятунок від болю знаходила в поезії, її перші вірші схожі на самомедитації. Можливо, саме завдяки творчості, Леся зуміла уникнути депресивного стану. Попри всі проблеми зі здоров’ям, вона була здатна надихнути тисячі людей. Леся продовжує мотивувати своїми творами й сьогодні, адже за життя усвідомлювала важливість незалежності країни та національної ідентичності українців.
Тож познайомимося з відомою письменницею поближче.
Ось як Лесю згадує письменниця Софія Русова:
«…Вперше я побачила її в гуртку молоді, веселої, жвавої, — увійшла молоденька дівчинка і… на милицях! Гладенько зачісана, з блідим серйозним обличчям і глибоко задуманими темними очима, в простенькому вбранні, але вся молодь так радісно її вітала, так жваво оточила її, посадила посеред гуртка, і всі прислухувались до її ще може дитячих думок, до її тихого голосу.
Виростала маленька Леся серед темних волинських гаїв, гралася з селянськими дітьми, не говорила іншою мовою, як українською, одягалася в народню одежу. Мати виховувала її в щиро-українському дусі, не віддавала ні до якої школи, бо тоді не було українських шкіл на Великій Україні, а лише російські. Отже Лесю вчила сама мама, до неї ходили вчителі. Знала Леся перфектно кілька чужих мов. Коли-не-коли приїздила Леся з мамою до Києва, там ще назбирала всякого знання, і серед своїх київських товаришок лісова волинянка визначається своїм розвитком, своєю широкою ідейністю. Коли це раптом, як минуло 12 літ, Леся захорувала на страшну хворобу—туберкульозу костей. Спочатку заболіла рука — довелось Лесі покинути музику, а вона почала вже добре грати на фортеп’яні й дуже журилася, що не може далі вчитися. Потім стали боліти ноги…»
Молодша сестра Оля так пригадує Лесю:
«Такі самі риси обличчя, барва очей і волосся, як у батька, так само середній зріст, така ж постать, така сама тендітність», «однаково були лагідні та добрі безмежно», «надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі», «однаково делікатні у відносинах з людьми», «для любих людей чи справ могли поступитися багато чим, могли бути дуже поблажливими, але я не можу уявити тої людини, тої справи, взагалі тої сили, що могла б примусити, батька чи Лесю однаково, зробити щось, що вони вважали за непорядне, нечесне. Щоб же зробити таке для власної вигоди чи користі, чи безпечності, то про те не може бути й мови».
У сім’ї Лесі разом з нею було шестеро дітей. Вона мала дуже теплі стосунки зі своїм старшим братом Михайлом. Ці двоє були нерозлучні в дитинстві й їхня мати (Олена Пчілка) знала, що де Михайло, там і Леся, тому в сім’ї для них вигадали спільне ім’я – Мишелосіє. Вони разом навчалися у приватних вчителів. Леся згадувала, як мама часто ставила їй за приклад Михайла і порівнювала їхні здобутки. Це викликало в дівчинки негативні почуття, і якби брат не був таким добрим і ніжним, то вона б його зненавиділа. Стосунки з мамою теж були непростими, Олена Пчілка мала авторитарний характер і намагалася контролювати життя кожного зі своїх дітей.
Леся навчилася читати в 4 роки, а вишивати – у 6.
Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (надрукований в Катеринославі, 1918).
Письменниця любила працювати вночі, її кімната мала щільні темні штори і була доволі аскетично обставлена, без зайвих речей. Тому прокидалася Леся пізно.
Вона любила готувати, їй подобалося варити варення, особливо малинове.
Леся Українка писала в моменти емоційного напруження. Наприклад, попри заборону матері, вона поїхала доглядати близького друга Сергія Мержинського, стосунки з яким називає «дружбою», а не «коханням». За одну ніч біля ліжка помираючого поетеса створила поему «Одержима».
У 1907 році Леся Українка вийшла заміж за етнографа Климента Квітку, молодшого за неї майже на 10 років. На власне вінчання в Києві поїхала на трамваї. Разом вони прожили до смерті поетеси в 1913 році.
Того ж таки 1907 року дворянок Лесю та її сестру Ольгу заарештували в Києві, ретельно обшукавши їхнє помешкання, і доправили в Лук’янівську поліційну дільницю. Туди ж привезли Миколу Лисенка, Євгена Чикаленка, Бориса Грінченка… Наступного дня всіх відпустили: не знайшли відповідних статей, до того ж за цих відомих людей поклопотався тогочасний управитель канцелярії, однодумець старогромадівців.
У своїх листах поетка називає росіян не інакше як «кацапами». Цю лексему старанно вичищали радянські редактори і добряче цензорували її листування. Леся Українка завжди була переконана в тому, що нашому народові необхідно дбати про незалежність від ласки ворога. В одному з листів вона пише: «Пора стати на точку, що «братні народи» просто сусіди, зв’язані, правда, одним ярмом…». Леся Українка в оригіналі читала багато світової літератури, у неї не було відчуття благоговіння перед російською літературою. Письменниця критично оцінювала твори російських письменників та усвідомлювала культурну вищість українців.
На сьогодні маємо повне видання творів Лесі Українки, її листи також вийшли друком. Це вже цілісні видання, без цензури. І ми з нетерпінням чекаємо на прем’єру мультфільму «Мавка» за мотивами п’єси «Лісова пісня».
Доступ до видання повного зібрання творів Лесі Українки
Джерела:
«За лаштунками імперії» Віра Агеєва
«Наші визначні жінки» Софія Русова