.jpeg)
Я ніколи не писала листів до святого Миколая. Насправді, довгий час такого свята взагалі не було у календарі нашої родини. Коли ж зʼявилося на шкільному горизонті, ніхто з нас не знав, що з тим робити — на той час ми з сестрою вже не вірили у дідів з сивими бородами, які за одну ніч розносять подарунки всім слухняним дітям. Головним святом зими залишався Новий рік. Навіть мій день народження бляк на його фоні.
Втім, не писала я листів і діду-морозу. Хоч це не заважало років до семи вірити в нього і чекати подарунків під ялинку. У нас було заведено перед Новим роком обговорювати свої бажання усно. Традиція, привнесена в нашу сімʼю мамою. Ми були першим поколінням у родині, які чекали новорічного дива і виконання бажань. Наряджали ялинку скляними кульками, «дождиком», цукерками, і це було ще те випробування волі — не зʼїсти їх всі ще до 31 грудня. Готували святковий стіл з обовʼязковим олівʼє, «шубою» і, звісно, холодцем. Це дорогі моєму серцю спогади. Минуле не перепишеш і смак дитинства не зміниш.
Тема з дідом-морозом залишилася в дитячих спогадах, а ми досі продовжуємо обмінюватися подарунками у новорічну ніч. Останні роки я намагаюсь підібрати щось тепле і душевне. Як в США є День подяки, так для нашої родини Новий рік – це час проявити свою турботу, увагу та любов.
Тільки після народження сина я вперше повернулася думками до діда-мороза. Вже минула Революція Гідності, росія анексувала Крим і окупувала Донбас. Тож коли питання, хто «приноситиме» сину подарунки, стало гостро, я зрозуміла, що не зможу пояснити йому, чому це робитиме дід-мороз сусідньої країни. Тим більше країни, що напала на нас.
Це вже пізніше я задумалася про походження образу діда-мороза, і чому саме він став таким популярним на теренах радянського союзу. Наприклад, перша велика ялинка для дітей в УРСР відбулася в Харкові у 1935 році, у першому на той час Палаці піонерів. Додам буквально кілька дат у цей ланцюжок історії: 1932-1933 рр. – наймасштабніший Голодомор, через який загинуло дуже багато українських селян, носіїв традиційної культури; 1934 рік столицю УРСР перевели у Київ, а будинок, де розташовувався радянський уряд ВУЦВК (а до того — Дворянське зібрання), віддали піонерам.
Звісно, можна сперечатись – чи радянський союз вигадав діда-мороза, адже є свідчення, що цей персонаж зʼявився на різдвяних листівках ще російської імперії. Втім, це все ще не аргумент на його користь.
У той же час своєму сину я купувала майже суцільно українські дитячі книжки, в яких подарунки приносить святий Миколай. Читаючи ці віршики та розглядаючи ілюстрації, ми ніби готували ґрунт для казки, що оживає у зимову ніч. Тож я вирішила започаткувати нову традицію вже в нашій сімʼї. Коли прийшов час писати першого листа (хоч і каракулями, які навіть віддалено не були схожі на літери), не треба вже було пояснювати, хто такий святий Миколай.
Його образ був значно менше поширений на сході України не тільки за роки незалежності. Але я знаю, як саме спільні наративи поєднують людей. Мені було важливо серед дідів-морозів Харкова, створювати зимову казку для сина з наративом святого Миколая, який повʼязував би його дитячі спогади зі спогадами дітей із найдальших куточків України, а не росії.
Окрім того, обмін дарунками в ніч на свято Святого Миколая повʼязує нас з європейською традицією. У більшості країн Європи діти чекають на свою версію святого: у Нідерландах чекають на Sinterklaas, в Хорватії — Sveti Nikola, в Чехії — Svatý Mikuláš, в Угорщині — Mikulás, Польщі — Święty Mikołaj, Румунії — Moș Nicolae, Словаччині — Svätý Mikuláš, Словенії — Sveti Miklavž, Бельгії — Sinterklaas. Навіть той же Санта-Клаус від початку був Saint Nicholas.
Єдине, що моїй сімʼї залишилося – це дарувати подарунки у ніч на 6 грудня за григоріанським календарем. Цього року був зроблений перший крок приєднання до Європи: не тільки підписані папери та наданий статус кандидата у членство ЄС, але й Православна Церква України дозволила парафіям обирати дату святкування Різдва, відмовляючись від юліанського календаря, яким послуговуються у російських церквах.
Цього року росія перевела війну у відкриту, безжальну і нахабну фазу. Для багатьох людей це стало точкою переосмислення своїх сталих уявлень про світ, своїх знань з історії та культури. І якщо раніше вони за звичкою дарували дітям подарунки від діда-мороза, бо так було у їхньому дитинстві, і напевно у дитинстві їхніх батьків, саме цього року є шанс змінити цю традицію. Зробити вибір для своїх дітей, щоби спільний досвід та культурні контексти були не тільки з дітьми з інших куточків України, а й з дітьми з європейських країн. А не з країни, що своїми ракетними обстрілами намагається залишити нас без світла і тепла.
Тим більше, я не знаю, як їхній дід-мороз облетить наше ППО.