Між рядків

Я тут, а ти там. Невідомо чи буде завтра.

Чи відпустить нас ця лютнева петля.

Чи гарно сьогодні співатиме наша арта.

Чи витримає цю пісню солона земля.

Залишається вірити, і бачити тебе у снах.

Згадувати характер і ритм твоїх кроків.

Знати, що ти любиш волю як вітер, як птах.

Не лічити скільки (орки) вкрали в нас років.

Намагатись зчитати тебе між рядків, квитанцій.

Розчути твій голос в паруючій тиші після дощу.

Вловити твій запах глибоко в основах субстанцій.

Обіцяти собі, що більше не відпущу.

Шукати невпинно на вулицях не існуючого вже міста,

Відчувати, як тріщать мостів моїх покриття і опори.

Відводити погляд, коли знайду — навмисно.

Щоб не бачити як, все розсиплеться знову в порох.

А завтра? Будуватиму в думках нові міста, світи.

Щоб побачити в них хоч на хвилю тебе. І піти.

Фото Таї Левченко