.jpeg)
Для нас визнання Голодомору геноцидом українського народу стоїть ребром. Для росіі — кісткою у горлі. Одні роблять все можливе, щоби ці страшні події не повторилися. Інші — викривляють факти, аби наївні світу цього і далі могли легковажно ставитися до політики схиблених диктаторів. Та чи можна подолати тих, хто несе памʼять у своїх венах та словах?
Цього місяця ми підготували для вас добірку текстів, що обʼєднані єдиним болем. Українські автори й не тільки, художня література та нон-фікшн.
1. Наталка Доляк «Чорна дошка» (КСД, 2014)
Потрапити на «чорну дошку» означало підписати собі карний вирок. Села й цілі райони підпадали під заборону торгівлі й кредитування, вилучалися усі товари. Починалися репресії проти місцевих жителів.
Історія, що описана в книзі, могла трапитися у будь-якій українській родині. Спогади, які бабусі й дідусі ховали у найтемніших кутках душі. Сашко не знає страхіть Голодомору. Він з 2000-х, де інші проблеми й турботи. Але до нього почали приходити важкі видіння, в яких жінка й маленькі діти благають про допомогу. Чому він? Про що писав його прадід Лесь у газеті в далекому 1932-му році? Історія про жителів маленького села, в якому віддзеркалилася трагедія всього народу. І про чорну дошку, що могла стати вироком для звичайних трудівників.
2. Тетяна Пʼянкова «Вік червоних мурах» (Наш Формат, 2022)
Червоні мурахи, що лізуть з усіх щілин... Терор, що просочився у кожну домівку… Ця історія — це психологічна проза, про людей, доведених до відчаю. Голодомор залишав глибокі рани на тілі та у душах людей. Не всі могли витримати таких важких іспитів долі. Канібалізм, психічні розлади, страждання. Явдоха і Соломія — такі різні, що ніхто б і не повірив, що їх дороги можуть перетнутися. У кожної своє — смерть близьких від голоду й голодування як «пігулка» від болю. Чи судилося цим жінкам постати над ненаситним мурашником своїх мучителів?
Авторка вже працює над перекладом книги та презентує її за межами України, аби більше людей дізналися правду про події 30-х років. Також пропонуємо до вашої уваги інтервʼю з Тетяною Пʼянковою для нашого «Видавництва Відмова» https://www.vidmova.com/post/golod-iak-zbroia-tania-piankova
3. Катерина Єгорушкіна «Скриня» (Портал, 2020)
Ця книга стане провідником батьків та дітей при першому знайомстві з темою Голодомору. Авторка делікатно розкриває історичні події для дошкільнят. Чудові ілюстрації від Ірини Рудь-Волги та продумані метафори допоможуть дітям без відчуття страху дізнатися, з чим стикнулися їх предки. Назва книги доволі символічна. До скрині ми кладемо найцінніше, що збереже нашу ідентичність і буде передаватися через покоління.
4. Енн Епплбом «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» (Anchor Books, пер. Наш Формат, 2018)
І знову червоний колір, як символ терору — цілеспрямованого і безжального. Авторка книги не піддає сумніву штучну природу голоду. Опрацьована величезна кількість мемуарів, архівних матеріалів та наукових досліджень. Епплбом не кидається з перших речень в опис Голодомору, а поступово розкриває хронологію подій, відповідає на питання, що саме передувало наміру знищити українську націю. Книга не переобтяжена історичними фактами та передусім орієнтована на західного читача. Але може стати в пригоді тим українцям, які хочуть побачити повну картину з позиції стороннього споглядача. І авторці це вдається. Треба зазначити, що «Червоний голод» не перша її робота про часи сталінізму. За книгу «Історія ГУЛАГу» Епплбом отримала Пулітцерівську премію.
5. Анна-Марія та Пилип Наумʼяки «Україна, 1933 рік. Голодомор. Шлях української сім’ї. Свідчення очевидців» (Фоліо, 2021)
Родина Наумʼяків пронесла памʼять про Голодомор через покоління. Анна-Марія та Пилип — французи, але в них тече українська кров батька. Його спогади про часи Голодомору та зібрані свідчення очевидців формують величезну працю, що зібрана на сторінках цієї книги. Підхід особливий — більше концентрації на особистих історіях. Таким чином книга стає ближчою до звичайних читачів. І, як наслідок, стала лауреатом всеукраїнського конкурсу «Книжка року-2021». У книзі згадується, що бабуся авторів до останнього дня з глибокою повагою ставилася до їжі, а також прискіпливо слідкувала за необхідними запасами харчів. Знайомо? Чи не таку поведінку передало кожному з нас старше покоління? І чи не згадуємо ми ці звички у сьогоденних реаліях?
«Обовʼязок памʼятати» — назва одного з розділів згаданої вище книги. Саме про це ми говоримо щороку, згадуючи жертв Голодомору. Не маємо права забувати, через які випробування пройшли українці, їхню стійкість та сміливість. А також про передумови тої трагедії — аби НІКОЛИ знову наша земля та наші люди не відчули того жаху і болю.