.jpeg)
Випускний клас. Кінець чверті. Перший урок – хімія. Органічна хімія (мій особистий жах). Із дзвінком до класу влітає розхристаний і захеканий хлопець. Протискаючись між партами, нахиляється до мене:
— Шо задавали?
Беру свій розкритий підручник і тицяю пальцем у сторінку, де намальована багатоповерхова формула реакції між якимись бензолами (я досі пам’ятаю це слово). Він забирає в мене підручник, стягує з себе куртку, плюхається за парту позаду, і все це – не відриваючи погляду від сторінки. З підсобки виходить вчителька. Встали, привіталися, сіли. Вчителька відкриває журнал, знаходить того єдиного, що за всю чверть примудрився не отримати жодної оцінки.
— Марунчак, до дошки.
Він сидить, дивиться в підручник.
— Марунчак, ти мене чуєш?
— Ага.
Встає, але очі все ще на тій самій сторінці.
— Ти йдеш, чи ставлю двійку?
Чвалає вузеньким проходом, віддає мені підручника, перечіплюється за чиюсь сумку. Бере крейду і мовчки починає малювати на дошці ту саму шалену формулу.
Обертається, дивиться на мене, питально киває, типу: «Правильно?» Я вожу пальцем по сторінці підручника, звіряю кожну букву, теж киваю: «Так». І що ви думаєте, він робить далі? Просто читає формулу. Не пояснює, що там відбувається, а просто читає – повільно, літера за літерою. Дочитав, замовк.
Вчителька, що за 30 років у школі бачила всіляке, вичікує, усміхається. Розуміє, що більше жодного слова не почує.
— Сідай, чотири. (В нас ще п’ятибальна система була, тому чотири – то дуже круто при такому розкладі).
Величезні очі, щире здивування:
— А чо чотири, все ж правильно?
Клас регоче, вчителька витирає сльози. Всі все розуміють і трохи заздрять фотографічній пам’яті, яка дісталася не зовсім за призначенням. Навіть ті, хто в принципі не мав проблем із пам’яттю, теж дивляться на однокласника із захватом.
— Так а чо, зате я не можу так, як ви.
Це він мені та своєму сусідові по парті. Бо в нас була особлива розвага: прочитати чотиривірш, закрити книжку й відтворити його просто з ходу, по черзі промовляючи слова або й цілі рядки. Навіть двадцять років потому, на зустрічі випускників, ми повторили цей атракціон, радіючи, що мізки ще не позапливали жиром.
Власне, пишу я це зараз не для того, аби похвалитися. А лише заради того, щоб проілюструвати, наскільки по-різному працює у людей пам’ять. Знаю людину, яка безпомилково повторить будь-який маршрут, яким проходила навіть рік тому. Наша покійна, на жаль, медсестра, пам’ятала всіх дітей на своїй дільниці й могла будь-якій матусі нагадати про планове щеплення, навіть випадково зустрівши її на вулиці. Одна бухгалтерка з точністю до двох знаків після коми здатна відтворити проводки свого чималого підприємства. І вона ж таки безпорадно стоятиме посеред кімнати, намагаючись згадати, за чим саме вона туди прийшла.
В одному з детективів, автора якого я вже не пригадую, був цікавезний персонаж – композитор. Він абсолютно не дружив з цифрами, тому номери телефонів запам’ятовував, замінюючи цифри нотами. Відповідно, в голові у нього кожна людина асоціювалася з музичною фразою. Автор дуже яскраво описав реакцію слідчої групи на таку особливість пам’яті цього персонажа. У одного брови поповзли до чуба, інший крутив пальцем біля скроні й щосили стискав губи, аби не засміятися. Проте, з допомогою цього композитора вони швидко дізналися телефон шахрая, який являв собою «на диво неприємний набір звуків».
Сприйняття та запам’ятовування інформації відбувається у всіх по-різному. Немає поганої та хорошої пам’яті, у кожному конкретному випадку пам’ять має різний ступінь деталізації або тривалості, діє краще у тій чи іншій системі знаків та образів. Проте, за одинадцять років викладання іноземних мов найбільше скарг від студентів я чула саме на погану пам’ять. Начебто вивчити 20 нових слів до уроку – то була непосильна задача. Тоді я просто пропонувала ділити тематичну лексику на дві чи три частини і здавати кожну окремо. В такому «складному» випадку я ставила у своєму зошиті оцінки через дріб, а в журнал – середній результат.
Студенти розповідали, що розклеювали по кімнаті стікери з написаними на них словами або просто зубрили. Звісно, вони часто питали мене, як я запам’ятовувала англійські та німецькі слова. І знаєте що? Я не могла відповісти. Тому що вони запам’ятовувались ніби самі по собі.
Єдине, що я робила – читала. Багато і швидко. Могла не знати правила, але точно знала, як пишеться слово, бо бачила його сотні разів. А моя подружка, дуже розумна і здібна, примудрялася написати слово «girl» трьома різними способами, адже існує саме стільки варіацій передачі кумедного «рвотного» звуку в англійській мові. Тому що вона сприймала спочатку звук, не замислюючись про асоціації та сенс.
У мене ж іноземне слово асоціюється частіше не з відповідником у рідній мові, а саме з поняттям, образом, відчуттям. Проте зрозуміла я це відносно недавно, коли вирішила опанувати ще дві мови.
А в студентські та шкільні часи, якщо якась інформація раптом не вкладалася в голові з першого її прочитання, я не знала, що з цим робити. Перечитувати ще раз було нудно, а тупо зубрити я зовсім не вміла.
Єдиний власний лайфхак (чи не власний, а люб’язно підказаний кимось):
записати у стовпчик слова, терміни чи дати, що треба вивчити;
другим стовпчиком записати переклад чи значення;
потім перший стовпчик відігнути назад, щоб його не було видно, а навпроти другого написати зворотній переклад або знову дату (пропустити, якщо не пам’ятаєш);
знову відігнути назад, аби залишився тільки останній стовпчик, і повторити це стільки разів, скільки вистачить аркуша (брала зазвичай подвійний або розвертала аркуш впоперек);
розгорнути все, знайти та виправити помилки, взяти новий аркуш і виконати ту саму процедуру зі словами/датами/термінами, де виникали складнощі.
Існує неймовірна кількість методик для «покращення пам’яті», які по суті є просто техніками для більш ефективного запам’ятовування. З них потрібно лише обрати ті, які будуть підходити конкретній людині для чітко визначеної задачі. Немає сенсу вибудовувати асоціативні зв’язки, якщо простіше уважно подивитися на картинку, «сфотографувати» її очима, а потім відтворити. Якщо погано сприймаєш інформацію на слух – краще прочитати. Адже дійсно важливим є лише результат. Найкращим він буде, коли зрозумієш свої здібності та особливості, а потім навчишся використовувати їх наповну.