.jpeg)
(1906-1963)
Що ми знаємо про Івана Багряного? Не так вже й багато, якщо чесно. З цього приводу можна було би журливо похитати головою, але не будемо. Немає нічого дивного в тому, що ми мало обізнані з творчістю Івана Павловича, бо він — чи не найбільш заборонений український письменник ХХ сторіччя. До 1991 року Івана Багряного практично не існувало в українській літературі. І на те були вагомі причини, ну як вагомі, для більшовиків та чекістів – навіть дуже. Він одним із перших не побоявся розказати світу правду про радянський союз, про табори і заслання, про тортури і жорстокість. І зробив це, між іншим, на кілька років раніше, ніж Солженіцин, який написав книгу “Архіпелаг ГУЛАГ” (1958-1968, ця тритомна книга складається здебільшого з наративу, зібраного зі свідчень очевидців й дослідницького матеріалу, а також із власного досвіду автора, котрий був в'язнем виправно-трудових таборів). Іван Багряний розповідав про арештантів усіх національностей, не поділяв їх на класи, на відміну від Солженіцина, який фокусувався на зображенні росіян у звичних імперських традиціях. Тут уже можна журливо похитати головою.
Отож, щоб зрозуміти, що відчував Багряний до радянської влади, досить описати всього один спогад із його дитинства. Він був ще малим хлопцем і жив у селі в дідуся. Старенькому на той час вже виповнилося 92 роки, він був одноруким калікою, але все ще працював на власній пасіці і своїм виглядом нагадував Багряному святого з ікони. Одного вечора до дідусевого дому вдерлися озброєні чоловіки, говорили чужою мовою і просто на очах у Івана та інших внуків замордували старенького. Під дитячий вереск штрикали штиками, допитували не тільки дідуся, але і його сина (рідного дядька Івана Багряного). Вони стріляли вже в лежачі тіла і реготали, безкінечно матюкалися і після них все довкола, разом з іконами, було заляпане кров’ю. Чекісти вимордували тієї ночі всіх стареньких господарів у селі і священника. І ночей таких було ще багато. «Кров усе життя стоятиме мені в очах» — зізнавався письменник.
Заради цікавості я прочитала статтю про Багряного у російській версії Вікіпедії, звичайно, там жодного слова про ці злочини, зате є наступне (мовою оригіналу): “Из-за украиноязычия и патриотического настроя молодого человека, сверстники долгое время издевались над ним и называли «мазепинцем», что, возможно, в будущем послужило одной из причин вступления в ОУН.” Отаку причину вигадала російська пропаганда для настроїв Багряного — булінг.
Але повернемося до правдивої реальності. Можливо, саме через травматичні досвіди, Іван Багряний став майстром “кошмарного гротеску”. Він описував моторошні події з незвичного ракурсу, додаючи гумору серед відчаю. Щоб ви відчули, що мається на увазі, наведу цитату з “Тигроловів” (1944): “Так смішно, аж хочеться плакати”. Такий tone of voice Багряного за ефектом нагадує сучасні меми про війну. До речі, Іван Павлович був ще й художником, створював агітаційні плакати, думаю, з мемами у нього б теж вийшло.
Іван Багряний не боявся говорити у своїх творах відверто, тому швидко привернув увагу тієї ж влади, яка почала пильнувати за письменником. Все ж його твори друкувалися і знаходили своїх шанувальників до певного моменту. Багряний написав віршовану поему «Ave Maria»(1929), яку випустив за власний кошт, домовившись за кілька пляшок горілки про друк без цензурного дозволу. Видання друкувалося від імені вигаданого видавництва “САМ”. У присвяті були антирадянські рядки:
Всім бунтарям і протестантам,
Всім, хто родився рабом — і не хоче бути ним,
Всім скривдженим, і зборканим, і своїй бідній матері
Крик свого серця присвячую.
Поки «відповідальні» прокинулися і заборонили книжку, вилучаючи її з книгарень, поема вже встигла розійтися кількома сотнями примірників. Згодом письменник потрапив під жорстку критику провладних посіпак, після якої всі книги і твори Багряного зникли з книжкових крамниць та бібліотек.
Вже у віці 26 років письменника арештовують, бо його твори визнають “контрреволюційною агітацією”. Арешт був тихим і буденним, через що здавався особливо моторошним. Просто серед білого дня на одній із вулиць Харкова до Багряного підійшов агент НКВС у цивільному одязі й наказав йти за ним.
Відвертий і сміливий письменник для радянської влади був страшнішим за маніяка. Такі особи могли стати впливовими і змінювати настрої сотень людей. Тому їм приділялася особлива увага і небайдужість від спецслужб.
Наступні кілька років Багряний витерпів немало: камера одиничного ув’язнення, проживання у спецпоселеннях Далекого Сходу. Він намагався втекти в Україну, але його схопили і запроторили до концтабору.
Після повернення із заслання був повторний арешт, допити і катування, проте акт про своє обвинувачення Багряний так і не підписав. Із відбитими легенями та нирками письменник був звільнений під нагляд.
Під час Другої світової війни пішов в українське підпілля, а згодом мусив емігрувати до Німеччини.
Багряний створив свій знаковий роман «Тигролови», написавши його за 14 днів (всі, хто пише, схвально поплескають такому темпу і результату). Згодом письменник пояснить, що йому просто нічого не треба було вигадувати, а тільки встигати записувати життя і свій реальний досвід. Вийшов у нього пригодницький роман про українця, який витерпів тортури слідчого і став його особистим кошмаром, втік від несправедливого арешту в концтаборі і знайшов неймовірних українців. Історія жорстока і шокуюча, яка водночас розчулює до сліз. Вона про те, як залишатися людиною в галасливому місті, в дикій тайзі і в засланні, і ще вона про кохання – чисте, віддане і безстрашне. Яскравий текст, з якого можна почати знайомство з творчістю Багряного.
Перебуваючи в еміграції в Німеччині, Іван Павлович написав брошуру «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» (1946). Тоненька брошурка, якою можна було лякати радянських цензорів і партійних діячів так, як нечисть – ладаном. Що вже відвів душу в цьому памфлеті, то вже відвів. У ньому Іван Багряний розповідав про особистий досвід – досвід людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження, як колишній в'язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного імені. Саме Багряний вперше сказав публічно про геноцид Сталіна проти України, про реальний сенс «колективізації», «знищення куркуля як класу», про жорстоку каральну машину ДПУ-НКВС, про голодомор 1933 року, про знищення інтелігенції 1932-1939 рр. — «Розстріляне відродження». До того ж письменник не ховався за псевдонімами, а підписався своїм іменем. По суті, розголос, пов'язаний з виходом цієї брошури, врятував багатьох біженців від примусової репатріації (повернення на батьківщину), а в реальності – від повернення в концтабори. Памфлет з’явився у відповідь на брехливі заклики радянської пропаганди і неправомірні дії західних урядів, які буквально полювали на “ді-пі” (від словосполучення “переміщені особи” – “displaced persons”). Багряний вірив у необхідність розголосу, прагнув донести до інших країн моторошну правду, сподівався, що разом із її усвідомленням прийдуть і зміни.
У Багряного є ще один важливий роман, який порівнюють із «1984» Орвелла.
«Сад Гетсиманський» (1950) — про жорстокість сталінських репресій, про здатність зберегти в собі людяність у нелюдських умовах, про фізичну та психологічну свободу, про моральну вищість в’язня над своїм поневолювачем. Роман, який нам потрібно знати, який зараз читається з особливою чутливістю, написаний з особистого табірного досвіду письменника.
Іван Багряний одним із перших наважився боротися із радянською пропагандою, він чітко розумів, які згубні наслідки спричиняють різного роду фейки.
Письменник мав великі шанси стати лауреатом Нобелівської премії, але його смерть завадила офіційному висуненню на цю нагороду. На жаль, він так і не зміг повернутися на Батьківщину та помер у Німеччині, де і похований.
Іван Багряний зберіг для нас історію: справжню, болючу, нецензуровану. Важко усвідомлювати, що ми впізнаємо в його романах того ж самого ворога, з яким боремося сьогодні. Прийоми і цілі в окупантів майже не змінились. Але змінилися ми, і письменники теж доклали до цих змін багато зусиль, а часто й свої життя.
Що послухати/подивитися за темою:
Подкаст “Станція 451” https://soundcloud.com/the_village_ukraine/8-van-bagryaniy-chumatskiy-shlyakh
Джерела:
Фото https://konivjab.net
Іван Багряний “Тигролови” (Folio)