top of page
  • Фото автораТая Левченко

Свєтка

Оновлено: 10 груд. 2022 р.

Свєтка влітає в Одеський вокзал, як бджілка у вулик. Маленька така, тендітна бджілка-трудівничка з чотирма, важчими за неї саму, бідонами пилку.

Вокзальний вулик гудить, смердить і рябить в очах. Як завжди. Єдине що – сьогодні він не вихлюпується назовні. Жодне з “Шановні пасажири”, “До відома зустрічаючих” і “Увага! Увага!” не призводить до того, що зграйка полохливих громадян спурхує з насиджених місць і отетеріло несеться до виходу. Навпаки: з кожним новим оголошенням, вокзальний люд ще глибше вростає у свої крісло- і сумко-місця і намагається налагодити побут, вмощуючись зручніше і дістаючи газети з кросвордами і торбинки з вареними яйцями.

Сьогодні тут не те що сісти – приткнутися навіть немає де. Аж тут, на Свєткине несподіване щастя, один необачний майже-пасажир відволікається на напружену телефонну розмову і залишає без нагляду окупований ним шматочок підвіконня. Свєтка реагує блискавично і, граційно підхопивши свої клітчасті “бідони”, в один стрибок займає віп-ложу біля вікна.

Сяк-так обжившись, Свєтка простягає замерзлі жилаві руки до батареї і виглядає на вулицю.

“Божечку, як красіво!” – думає вона. Ще кілька хвилин тому Свєтка була в самому епіцентрі цієї краси. Але тоді, продираючись крізь сучу заметіль і тягнучи на горбі та в зубах свій непідйомний суховантаж, не дуже могла її оцінити.

Зараз, крізь захухане і запальцяне скло, Свєтка вмиротворено вдивляється в підсвічену ліхтарями дійсність, і раптом їй аж подих перехоплює – чи то від величі снігового танцю, чи то від задушливості вокзального тепла, чи то від ще недіагностованої, за браком часу, серцевої недостатності.

Але це триватиме лише мить… А далі Свєткина фізична особа-підприємець звично переважить Свєтину особу духовну. Вона повернеться думками на грішну землю і, аж поки снігопад не стишиться, а голос з вокзальних небес не проголосить відновлення світопорядку і руху поїздів, Свєтка дивитиметься на сніжинки, і бачитиме свій сьогоднішній вдалий і вимучений “Сьомий кілометр” й свій завтрашній рідний і проклятий перехід на станції метро Чернігівська.

Одеса. Залізничний вокзал. Автор фото: Ігор Бєлов. Джерело: портал "Слово і діло"

36 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі
bottom of page