Колись… ненавиджу це слово!
Колись поїду чи колись зроблю,
Колись скажу… і відкладаю знову.
Себе картаю, плачу від жалю.
Відкладені такі важливі речі -
Світанок, подорож, прогулянка в саду.
Розмови про здоров'я недоречні,
Бо все одно в лікарню не піду.
Відкладені вірші, забуті фарби.
Все потім, я ще маю час. Колись…
В щоденних клопотах загублені всі скáрби.
Втомились мрії. Так і не збулись.
Бажання стали мати присмак смутку,
Бо знають – їх чекає забуття.
Десь на горищі зачекались вудки,
Вже років з двадцять… Ех, якби ж знаття…
Це не хвороба поглинає дні –
Відкладене життя болить і коле,
І тоне в темній, в'язкій глибині...
"Колись" дорівнює "ніколи.