Колись

Колись… ненавиджу це слово!

Колись поїду чи колись зроблю,

Колись скажу… і відкладаю знову.

Себе картаю, плачу від жалю.

Відкладені такі важливі речі -

Світанок, подорож, прогулянка в саду.

Розмови про здоров'я недоречні, 

Бо все одно в лікарню не піду.

Відкладені вірші, забуті фарби.

Все потім, я ще маю час. Колись…

В щоденних клопотах загублені всі скáрби.

Втомились мрії. Так і не збулись.

Бажання стали мати присмак смутку,

Бо знають – їх чекає забуття.

Десь на горищі зачекались вудки,

Вже років з двадцять… Ех, якби ж знаття…

Це не хвороба поглинає дні –

Відкладене життя болить і коле,

І тоне в темній, в'язкій глибині...

"Колись" дорівнює "ніколи.

Фото: bilopillia.city