.jpeg)
Присвячується БФ «Голоси дітей»
Консультувала психологиня Наталія Урсу
В одному садку жила Мальва. У неї були зелені ручки й рожеві щічки. Вона понад усе любила свій сад. Хоча їй показували фотографії інших садів і навіть возили подивитись на них. Викопували разом з корінням, а потім знову саджали на місце.
Мальва дуже любила дощ. Він поливав її корінці, поїв водичкою з усіх боків. Їй подобалося це більше, ніж пити водичку з поливалки.
Мальва була ще дитиною. З ранку до вечора вона робила свої дитячі справи й вишивала. Це було її улюблене заняття. Їй подобалося це так, як дощик. Аж ось дівчинка почула якийсь гуркіт, схожий на грім. Але вона зрозуміла, що то був не він.
Це була небезпека. Батьки Мальви покликали її у дім і сказали йти швидко. Мальва послухалась одразу, хоча не завжди так робила. Вони з батьками спустилися до підвалу. Там було написано «Укриття». Це було безпечне місце. Тому що «схожому на грім» туди важко дістатися.
Мальва усе помічала і була уважною. Коли вона чула голосні та протяжні звуки «уі-увіі-уіі», вона разом з батьками мала спускатися вниз. Вона це зрозуміла сама, а ще пояснили їй батьки. Тож маленька так і робила. Не сперечалась і не капризувала.
Знову пішов дощик, але Мальвочці було не так радісно від цього, як раніше. А ще гримів грім, і дівчинка іноді плутала його з небезпекою. Їй було страшно і сумно. З’явилося безліч незрозумілих для квіточки відчуттів.
Але дівчинка мала улюблене заняття — вишивати. Коли було тихо, Мальва вишивала і мама допомагала дівчинці це робити. Вони спокійно виводили ниточки так, що на білому клаптику з’являлись квіти, собачки, небо.
Аж ось небезпека вже стала близько. Мама сказала, що вони з Мальвочкою їдуть в інший сад. А тато лишається. Дівчинка знову була спантеличена. Вона не розуміла, як буде в іншому саду і чому залишається тато. Мама пояснила, що вона берегтиме Мальву і буде поряд, а тато захищатиме і Мальву, і маму, і всіх інших мешканців усіх садів.
Мальва розплакалася, бо їй не хотілося розлучатися з татом, було шкода своєї ділянки у саду і що інші квіти залишаються в небезпеці. Мама сказала Мальві, що їй теж сумно, але треба їхати. Вони обійнялися, посиділи. Потім зібрали небагато речей і поїхали. Мальва, звичайно, захопила з собою вишивку. Вона уявляла, як буде далі її вишивати, а потім подарує татові.
Вони доїхали до іншого саду. Було багато метушні, але квіти з іншого саду зустріли їх привітно. Мальва думала, чи буде для неї місце, де вона зможе вишивати. Вона не уявляла, якою буде її нова частинка саду.
Нова ділянка Мальви була меншою, ніж в рідному саду. І навколо було багато інших квіточок. Мальва з мамою облаштувалися.
Зараз Мальвочка не хотіла улюбленого дощику, бо її лякав грім. Було складно сконцентруватись на чомусь одному. Але Мальвочка з великим задоволенням взялася вишивати, бо дуже це любила. У неї чомусь було багато чорних ниток і десь половина червоних. Вона вишивала пів дня, а потім зрозуміла, що картинка вийшла темною. Вона не дуже любила чорний колір. Старалася, щоб його було не так багато.
Мама побачила вишивку, задумалась і сказала: «Червоне — то любов, а чорне — то журба». Дівчинка знала, що любов — це добре. А журба — це щось неприємне, бо вона чорна, іноді сіра, а деколи — синя. Це саме те, що Мальвочка тоді відчувала.
Квіточка з мамою вирішили розпустити частину вишивки, де вона чорного кольору. А залишити трошки, скільки зазвичай було чорних ниток на вишивці Мальви. Вона витягувала чорні ниточки й разом з цим голосно промовляла на всю країну: «Журбу витягую! Любов залишаю! Не буду сумувати!» Мальвочці здалося, що чути її було аж до рідного саду.
Дівчинка відчула, що їй стало не так сумно. І вона повторювала ці слова, коли ставало важко. Це допомагало їй. Вона все одно сумувала, але значно менше. І коли Мальва дивилась на червону вишивку, їй ставало радісніше. Поки вона мала бути в іншому місці, але з теплом згадувала рідний садок і татуся.
Інші квіточки, які теж жили тепер у цьому саду, із зацікавленням дивилися на захоплення Мальви вишивкою. Вони потоваришували й стали разом вишивати різні картинки, бо маленьким квіточкам це подобалося. А дорослі квіти, які вже вміли вишивати, допомагали та пильнували, щоб діти не вкололи собі пальчиків-листочків.
Наступного весняного світлого ранку Мальвочка почала вишивати червону квіточку з зеленим листячком. Вона бачила таку й у своєму рідному саду, і в новому. Її друзі з нового садка теж вишивали: хтось собачку, хтось небо і дерево, а ще їжачка. Дорослі квіти милувалися їхньою роботою, тепло усміхалися та обіймали свою малечу. Мальва вже знала, що подарує дорогоцінну для неї вишивку татові, коли вони побачаться. Так само її друзі зробили кожен по вишивці, а ще малюнки та фігурки з пластиліну, та бережуть, щоб подарувати, коли знову зустрінуться з рідними.
