.jpeg)
Родина — це теплі млинці недільного ранку, міцні обійми, підтримка та спільні традиції. Родина — це почуття провини та нехтування власними бажаннями, це ночі без сну, ранки в депресії, це важкі торби, це взаємні претензії. Родина — це чоловік, жінка та діти. Родина — це жінка та жінка, чоловік та чоловік, це мати та донька, брат та сестра, бабуся та онук, десятки людей, які повʼязані кровʼю або коханням. Родина — це договір, не завжди добровільний. Родина — це прив'язаність, що засуджують інші.
Що робить із двох людей родину? Що із родини робить двох далеких людей? Ми підібрали для тебе романи — абсолютно різні за стилями та темами — які досліджують цінності, які працюють або не працюють у стосунках.
Марина Манченко
Емі Тан “The Joy Luck Club”
“Тепер жінка була старенька. І у неї була донька, яка росла, розмовляючи лише англійською мовою, і випила більше “Кока-коли”, ніж смутку. Жінка вже давно хотіла віддати доньці єдину лебедину пір'їнку і сказати їй: "Ця пір'їнка, можливо, здається нічого не вартою, але вона прибула здалеку і несе в собі всі мої добрі наміри". І вона рік за роком чекала того дня, коли зможе сказати це доньці досконалою американською англійською мовою”.
Дебютний роман Емі Тан, який одразу ж приніс їй популярність, розповідає історії чотирьох китайських жінок та їхніх чотирьох доньок, народжених в США. Історії авторка розповідає по черзі, від першої особи, і спогади про війну Китаю з Японією змінюються відчаєм дитини, яка розривається між своєю китайською родиною та американським оточенням, самотність дівчинки, яку у дванадцять років віддали заміж, провиною сестри, яка не встежила за молодшим братом. Матері та доньки намагаються зрозуміти одна одну, але на перешкоді стоїть не лише мова, але й роки непорозумінь, культура, цінності, освіта, пережиті трагедії.
В частинах Джун, однієї з дочок, можна впізнати історію родини самої Емі Тан — вже дорослою вона дізналась про те, що до переїзду її мати була одружена і мала дітей, яких лишила в Китаї.
Якщо вам подобаються історії про діалог поколінь, то спробуйте почитати Емі Тан. Українською її, на жаль, ще не перекладали, але мені хочеться вірити, що цей день все ж настане.
Еліф Шафак “The bastard of Istanbul”
Дощового пообіддя в Стамбулі до кабінету лікаря заходить дев'ятнадцятирічна дівчина і каже, що хоче зробити аборт. Двадцять років потому інша дівчина на ім'я Ася Казанчі живе в Стамбулі зі своєю родиною, яка складається лише з жінок — бунтарок, провидиць, іпохондричок. Чоловіків у їхньому домі немає — через давнє прокляття всі вони не живуть довше сорока одного року. Саме тому дядька Асі родина відправила вчитись до Арізони — подалі від Стамбула та небезпеки.
У той самий час в Сполучених Штатах живе однолітка Асі Армануш Чахмахчан. Її батько вірменин, вона — частина великої вірменської родини, яка добре пам'ятає жахи геноциду вірмен у Туреччині. А її вітчим — турок. Одного дня вона вирішує побачити країну, з якого ледве врятувалася її бабуся…
Один з найвідоміших романів Еліф Шафак, який приніс їй не лише популярність, а й два судових позови за “образу нації” — перші, але не останні. Вустами власних героїв вона розповідає про те, про що в Туреччині говорити не дозволено, аналізує питання родинних зв'язків та цінностей, історичних травм та провини. І вже тому я щиро рекомендую цю книжку всім, кого зацікавив цей опис.
Марія Баглай
Артем Чех «Хто ти такий?»
Часто, щоб зрозуміти цінність того чи іншого явища, нам потрібно стати свідками його повної відсутності. Поки ми всім своїм єством не відчуємо порожнечу, що поступово з`їдає все довкола; не побачимо хаос, що виникає на місці, де не вдалося збудувати нічого, на що може спертися незріла чи психічно нестабільна людина, доти в суспільстві існуватимуть "сліпі плями" — неблагополучні сім`ї, неприкаяні ветерани з ПТСР, що повернулися з війн, про які в соціумі всі давно воліють не згадувати.
Власне, що таке "неблагополучна сім'я" ? В романі Артема Чеха його головний персонаж Тимофій росте в нормальній родині: тато, мама і бабуся. Вони всі настільки нормальні, наскільки це було можливим у 1990-х роках в Україні. Безгрошів`я, спроби десь щось намутити, розкрутитися і показати, що ти не гірший за інших — проблеми, які довелося вирішувати дорослим. Хлопчик Тимофій ростеі, відвідує якісь гуртки і навіть пише перші вірші. В родині Тимофія ніхто з ніким не розмовляє про речі не побутові й ніхто не помічає потреб один одного. В цьому, згубному для емоційного розвитку дитини, середовищі з`являється Фелікс. Він є бойфрендом баби Ліди (яка, якщо задуматись, зовсім не "баба". Вона ще цілком могла б облаштувати своє особисте життя окремо від дітей.) Фелікс воював в Афганістані, був професійним військовим, "двадцять п'ять років віддав службі, вісім з яких — війні". І ось цей абсолютно неврівноважений персонаж стає єдиною людиною в житті малого Тимофія, від якого хлопчик отримує хоч якусь емоційну віддачу. Між ними налагоджується зв`яок. Все довкола сиплеться: батько Тимофія зникає на заробітках, мама перетворюється на далекий голос по той бік слухавки, бабуся може лише годувати внука і задовoльняти його мінімальні потреби.
На Тимофія чатує вулиця. Хлопчик стикається з жорстокими і часто абсурдними ситуаціями, де дорослі і діти поводяться однаково цинічно. І знову єдиною людиною, яка вносить хоч якесь розуміння того, як працює соціум, є Фелікс. З віком Тимофій перестає довіряти хибним порадам свого дорослого друга, але той надовго залишається в його житті авторитетом. Наскільки нормальною можна вважати сім`ю, де дорослішання дитини відбувається в товаристві дядька, який носить в дипломаті автомат і страждає від цілого спектру психічних проблем? Вся філософія виховання Тимофія зводилося до бабиного: "Не пропаде". Між економічними вирвами та дефолтом, ніхто не помітив як миттєво в суспільстві знецінилась любов, турбота, приязнь, дружба, сім`я.
Роман Артема Чеха варто прочитати щоб побачити коли і як щось пішло "не так". На прикладі однієї родини, одного дорогоцінного життя і всієї країни.
Артем Чапай «Тато в декреті»
Це невеличка книга, нонфікшн, від одного з моїх улюблених сучасних українських письменників. Артем Чапай поділився власним досвідом декретної відпустки по догляду за двома маленькими синами. І хоч він жартівливо називає цей час "умовним терміном", який тривав рік і чотири місяці, автор зумів відчути на собі те, що зазвичай випадає на долю мам у декреті. Артем розмірковує над тим, яка ціна довготривалої відсутності жінки на роботі, як важко їй потім повернутися на попередню посаду. Він описує будні з маленькими дітьми, в яких є місце для радості, любові і виснаження. Оцінювати домашню роботу, яку виконують здебільшого жіночі руки, не заведено. І не лише в Україні. Жінки в декреті мають почуватися так, наче вони у відпустці, майже на курорті. Чоловіки, які свідомо обирають догляд за дітьми, даючи можливість дружині закінчити навчання чи продовжити кар`єрний ріст, мають почуватися приниженими або героями. Такі полярні реакції зустрічаються найчастіше.
"Тато в декреті" — книга про актуальні проблеми, які повинні вирішуватись на офіційному рівні. Але також це книжка про цінність проведеного часу з дітьми обома батьками в однаковій мірі. Артем Чапай описує свій досвід, не як каторгу, а як те, що кардинально змінило його стосунки з дітьми, сприяло взаєморозумінню в сім'ї та зміцнило шлюб. Це добра і потрібна книжка. Прочитайте її зі своїм партнером чи партнеркою, спробуйте вийти за рамки сценарію "традиційного" уявлення про ролі батька та матері у вихованні дитини. Може, вона пробудить у вас відчуття ностальгії за часами, коли діти були маленькі. Або змусить подивитися на свого партнера/партнерку, яка вже четвертий рік у декретній відпустці, з щирим захватом і повагою.
Марина Губарець:
Джон Голсуорсі «Сага про Форсайтів»
Вперше я прочитала «Сагу» ще школяркою, наприкінці 80-х, в українському (!!!) перекладі. Чи то перекладач був таким професійним, чи то майстерність автора, але мене не відпускало відчуття, що я читаю англійський текст. Англійською я його теж читала – трохи пізніше, в інституті. Книжка не здавалася мені нудною, як більшості одногрупників.
Я насолоджувалася мовою та атмосферою традиційної Англії. Поринала в емоції персонажів, які мусили коритися консервативним правилам родини та суспільства. Хтось пристосовувався, хтось ламався. Найбільше симпатій викликав той, у кого вистачало сміливості обирати власний шлях та протистояти «власництву».
Оцей мій улюблений персонаж – художник та споріднена душа – забезпечив мені відмінну оцінку на екзамені з практики мови на другому курсі. Пані професорка, вельми непередбачувана та ексцентрична, поцікавилася моїм ставленням до шлюбу Джоліона молодшого з гувернанткою-чужоземкою. Почувши відповідь: «Люди повинні жити з тими, кого кохають», вона усміхнулася, підписала залікову і подякувала. А я до завершення навчання користувалася абсолютною прихильністю з боку викладачки, що у більшості студентів викликала стан, близький до паралічу.
Олена Рижко «Дівчина з міста»
Все, що відбувається в цій книжці — не стільки про сім'ю, скільки через сім'ю. Через те, що очікуючи другу дитину, мама відправляє старшу доньку в село, до бабусі. Начебто задля того, щоб крики малечі не заважали Тіні спокійно закінчити дев'ятий клас. Чи це дійсно найкраще рішення?
Дівчина начебто радіє за маму, адже в неї нарешті з'явився чоловік. Але разом з цим іншим чоловіком незабаром з'явиться й інша донька. Цілком можливо, що мама перестане цікавитися Тіною, як нею не цікавиться рідний батько, що покинув їх вже давно. Крім того, дівчину відривають від друзів, яких вона вважає справжньою своєю сім'єю.
Як не дивно, в селі теж знаходяться друзі. А на додачу — випробування і смертельна небезпека. Також з’ясовується, що існують інші моделі родинних стосунків…
Тож чи це книжка про сім'ю? Скоріше, для сім'ї. Щоб прочитали її не лише підлітки, а й їхні батьки. І щоб поговорили про травми, сенси і наслідки.
Аня Бондарчук:
Шолом-Алейхем «Тев’є-молочар»
Тев’є — юдей, що живе неподалік Києва, править чесний гендель молоком, цитує заповіді Тори й понад усе бажає щастя своїм 7-м донькам. Для щастя Тев’є треба небагато — аби худоба здоровувала та…видати доньок заміж вигідно. Тев’є шанує традиції й цінності свого народу, тож розглядає наречених виключно серед юдеїв.
Та життя вміє в іронію і щодень вчить Тев’є поступатися своїми принципами в ім’я щастя його доньок. Того щастя, яке доньки вбачать для себе самі. І замість виходити за заможних і пристойних юдеїв, найстарша з дівчат обирає бідного кравця; друга —революціонера, за яким їде у заслання; третя й зовсім змінює віру заради православного християнина. Щоразу життя підкидає нові випробування консервативним цінностям Тев’є, і той дивується «як химерно-красиво править своїм світом Господь».
Поторгувавшись зі своїми принципами, Тев’є каже своє рішуче «Фе!» нелюбам доньок. Та чи не щоразу мусить про них «наплести з благої мети» байок своїй дружині Голді; за нею ж бо останнє слово, як за справжньою головою сім’ї :)
Часом смішні, часом трагічні, та наскрізь просякнуті життєвою мудрістю історії про сімейні цінності, відносини між поколіннями, безумовну любов і прийняття.
Віржіні Грімальді «Саме час знову запалити зірки»
Як дати раду двом донькам, одна з яких типовий підліток, що курить травичку і має дорослі стосунки з бойфрендами, а інша — ще наївне дитя, яке чи не вперше зустрічається з жорстокістю однолітків? А що робити, коли не до кінця можеш дати раду й сама собі?
В епіцентрі сюжету сім’я з трьох осіб — мама і дві доньки, кожна з яких має свої переживання і секрети. За героїнями ми спостерігаємо наче в 3d окулярах — Анна, тобто мама, розповідає свою історію, сімнадцятирічна Клої веде блог, а найменша Лілі — пише в щоденник. Анна старається забезпечити своїм донькам щасливе майбутнє, та, через постійну відсутність вдома, втрачає з ними зв’язок. Клої має уже недитячі проблеми, які навалюються на ще дитячу психіку. А Лілі проживає перший негативний досвід непорозумінь з однолітками.
На перший погляд, жінки в цій сім’ї приречені на нерозуміння як одна одної, так і самих себе. Різність пріоритетів, цінностей, способу мислення… Та подорож у пошуках північного сяйва замість тисячі психологів. У дорозі дівчата потрапляють у ряд пригод, що зближують їх. Після мандрівки сім’я повертається у той самий побут, та уже з переосмисленими цінностями.
Маргарита Моря
Ізабель Альєнде «Будинок Духів»
«Будинок духів» — перший роман Ізабель Альєнде, який вона задумала, як лист до діда, що вмирав. Саме він став прототипом родоначальника Естебана Труеба, хоча не був ні гвалтівником, ні насильником.
Пристрасті, боротьба та таємниці родини Труеба охоплюють три покоління та століття насильницьких змін, кульмінацією яких стає криза, яка ставить гордого та тиранічного патріарха та його улюблену онуку по різні боки барикад.
Це — сага про родину Труеба-Дель Валле, в якій є стосунки всіх з усіма: матері та доньки, батьків та дітей, братів та сестер, членів всередині традиційної родини та позашлюбних звʼязків, аристократів та селян. І наскільки б нерівними та складними не були ці стосунки, завжди є щось, що тримає людей разом. Цим таємничим клеєм може бути юридичний зв’язок (наприклад, шлюб), біологічна спадковість, фізична близькість, спільне проживання чи просто старе добре кохання, або поєднання цих речей. Не завжди легко визначити, що робить двох людей сім’єю, але цей зв’язок, безумовно, нелегко ігнорувати.
Будинок духів — дуже феміністичний текст, в самому чудовому сенсі. Традиційне уявлення про патріархат — для мене найгіршою його ілюстрацією стала сцена, в якій молодий Естебан гвалтує селянку і навіть не зважає на кров, що зʼявляється в процесі — поступово підривається і замінюється сильним матріархальним звʼязком між жінками сімʼї.
Арундаті Рой «Бог Дрібниць»
«Бог дрібниць» — це історія про однояйцевих близнюків Рахель і Есту, які живуть у розлуці протягом 23 років. Їх шляхи розʼєднались після доленосних годин, у які тоне їхній двоюрідний брат, розкривається роман їхньої матері, а її коханця вбивають. Дія розгортається в невеликому містечку в Індії в момент возз’єднання близнюків, проте головна оповідь ведеться про минуле.
Для мене цей роман — про протистояння суспільним звичаям Індії (але насправді, будь-яким звичаям по всьому світу).
Наприклад, в дитинстві близнюки були дуже близькі із Велютою — працівником на фабриці, якою володіла їх родина. Велюта — представник так званої нижчої касти, недоторканий. Коли Велюта та їх матір, Амму, стають коханцями — вони порушують те, що Арундаті Рой називає Законами Кохання. І, на жаль, несуть за це покарання. Персонажі роману відчувають, що зобовʼязані любити членів своєї родини, навіть якщо це насправді не так. І водночас шукають справжню родину — ту, в якій вони дійсно любитимуть та дбатимуть один про одного.
«Порушували правила і заходили на заборонену територію всі. Всі переступали закони, що визначали, кого треба любити і як. І наскільки сильно. Закони, згідно з якими бабусі є бабусями, дядьки — дядьками, матері — матерями, двоюрідні брати і сестри — двоюрідними братами і сестрами, джем — джемом, а желе — желе.
У їхній родині дядьки часом ставали батьками, матері — коханками, а двоюрідні сестри помирали і лежали у домовині.
У їхній родині немислиме часом ставало мислимим, а неможливе траплялося насправді.»