.jpeg)
Кожен письменник-початківець думає: «Не так важко написати, як видати книгу», на що видавництва іронічно посміюються: «Пів справи видати книгу, а от продати її…». А що як існує десь ідеальний світ, у якому і пишеться, і видається, і продається, і тим паче читається? І цей світ зовсім не утопія, а цілком реальна країна. Запрошую зазирнути зі мною у такий собі письменницько-видавничий рай, який має чітку геолокацію на карті.
Існує країна, яка за кількістю виданих книг на душу населення посідає 1 місце у світі, а кожен її 10-й мешканець хоча б раз за життя видає свою книгу. Країна ця, як не дивно – Ісландія. Вкритий льодом і вулканічним попелом острів посеред Атлантичного океану, на якому киплять гейзери та час від часу вивергаються вулкани.
Населення тут не перевищує кількість жителів, припустимо, Вінниці - трохи більш як 300 тисяч осіб. На думку книговидавців – ринок дуже малий. Ісландці ж зі свого боку жартують: якби митці літератури хоча б трохи вчили основи економіки – вони б не писали, а знайшли собі «нормальну роботу». Натомість вони пишуть. І кількісно обмежена аудиторія читачів зовсім не заважає авторам видавати свої книги відносно великими тиражами.
У чому ж секрет?
Перша і головна причина – Ісландці багато читають. Дуже багато. 93% ісландців читають щонайменше 1 книгу за рік, а 50% – мінімум 8 книг. Коли взимку світловий день триває заледве 5 годин, що ще робити як не читати закутавшись у коцик. Тож жителі цієї країни віддавна є великими поціновувачами затишку і добре написаних історій.
Якщо пірнути трохи глибше у минувшину цього невеличкого острова, стає очевидним, що сторітелінг закарбований в генетичний код ісландців. Тисячу років тому першовідкривачі землі льоду і вогню були неписемними, проте це ніколи не заважало їм переказувати живі та вигадані історії про богів, вікінгів, мореплавців та й, зрештою, звичайних фермерів. Сторітелінг прибув до Ісландії разом із першими поселенцями й справедливо вважається найстарішим видом мистецтва на острові.
Ця літературна традиція стала близькою і зрозумілою для ісландців. Тоді як у середньовічних Франції й Англії героями романів заслуговували бути лиш королі і звитяжні воїни, в Ісландії героями саг часто ставали цілком звичайні жителі країни. У тих історіях йшлося про любов і дружбу, добросусідство і ворогів, заздрість, ревнощі, і зраду, – одвічні категорії знайомі всім. Щобільше, унікальні природні явища острова подекуди й самі ставали героями сюжетів, а космічні ландшафти – органічним сетінгом. Отже, сторітелінг споконвіку є невіддільною частиною ісландської буденності.
В середньому ісландці отримують 2,5 книги перед Різдвом у подарунок.
Далі свою роль зіграли традиції. В Ісландії є прегарний, на думку письменників і видавців, звичай книгодарування. Книга – найбільш поширений подарунок на Різдво, що більше відоме на теренах Ісландії як Йоль. Даруйте за ще одну дрібку сухої статистики, але в середньому ісландці отримують 2,5 книги перед Різдвом у подарунок. Традиція ця з’явилась під час Другої світової війни, коли папір був чи не єдиним матеріалом поза дефіцитом. Власне, тепер вечір перед Різдвом типового ісландця проходить в обіймах із книгою, яку потім можна буде обговорити за святковими посиденьками.
Ринок книговидання теж враховує цей фактор, тому й 2/3 всіх книг видаються саме в жовтні-листопаді. Ісландці називають цей період Jólabókaflóðið, що в перекладі означає «Книжковий потоп». Що ж, зі всіх стихійних лих такий «потоп» є найбільш безпечним та захопливим. Так вважає і UNESCO. Саме тому за версією організації Рейк’явік визнаний Містом Літератури.
Якщо з тим, чому ісландці багато читають більш-менш зрозуміло, то чому ж вони так багато пишуть? Схильні до самоіронії Ісландці жартують, що в їхній країні важко уникати письменників. Ледь не щодня в Рейк’явіку відбуваються презентації нових книг та літературні вечірки. А сім’ї, в яких мирно співіснують кілька майстрів пера («боже, хто ж в них тоді заробляє гроші?» - запитально дивляться українські письменники) віджартовуються, що видають книги по черзі через рік аби не конкурувати.
Схоже, що ісландці пишуть, бо не можуть не писати. В цій країні є вираз: «Ad ganga med bok I maganum» що дослівно означає «кожен виношує в череві книгу». Тож у них не залишається вибору, крім як подарувати своїй книзі життя.
Крім того, існує ряд цілком практичних факторів, які полегшують життя авторам Ісландії, особливо початківцям. Ісландців мало, тому, за теорією шести рукостискань, всі так чи інакше між собою знайомі. Кожен мешканець може знати когось, хто так само знайомий з особою, зацікавленою видати хорошу книгу, зняти фільм за захопливим сценарієм або ж залучити митця-ентузіаста до якого-небудь творчого проєкту. Молодим авторам простіше достукатись як до видавців, так і до державних інституцій, які всіляко підтримують творчі починання талановитих ісландців.
Так, наприклад, велику роль у промоції молодих авторів відіграє Ісландський Літературний Центр. Чимало майстрів пера отримують щомісячні стипендії письменників у сумі біля 2,9 тисяч євро. Видавці ж і собі отримують відшкодування – 25% витрат на видавництво книг ісландською мовою зі спеціального фонду підтримки публікації книг. Організація активно працює і на зовнішній ринок, надаючи іноземним видавцям гранти на переклад книг ісландських авторів. До прикладу, перекладачі з різних країн мають можливість отримати грант на місячне проживання в одній із письменницьких резиденцій в Ісландії, аби тільки ті перекладали книги місцевих авторів. Або ж ісландські письменники можуть отримати тревел грант, аби писати і просувати свою книгу закордоном.
Зрештою, ісландці, як і ми, бережуть крихітну свічечку букви Í (а ще тендітний равлик букви ð). Десятиліття норвезької і данської окупацій наблизили ісландську мову до межі зникнення (знайомо, чи не так?). В той самий час, саги тисячолітньої давнини написані мовою, яка зі всіх скандинавських мов найбільш споріднена з ісландською. Якби не ті всі прадавні саги й інші сучасніші твори, написані ісландською – звідки б ще жителі цієї країни знали, чим жили їхні предки і що вони взагалі існували як нація?
Тож писати варто. Не важливо, в письменницькому раю Ісландії чи в Україні. Бо кожне написане нами слово є доказом нашого існування.