top of page
  • Фото автораМаргарита Моря

Вибач, що так довго не писала...

***

Привіт, люба! Нарешті я в літаку та маю хвилинку написати тобі. Якщо ця бляшанка не впаде, то передрукую тобі текст латиницею. Коли в мене зʼявиться ноутбук, і я встановлю на ньому українську, буду писати довші листи.

Провела декілька днів в містечку неподалік від Нью-Йорка. Вулиці там, як в кіно, якісь несправжні, сонце, та навіть ліхтарі, сяють під іншим кутом — наче на іншій стороні планети. Все до біса велике: хайвеї, пікапи, порції їжі, будівлі, люди, їхнє его. Я почуваю себе Алісою, що випила зі зменшувального флакона. Може, я дарма приїхала сюди, як гадаєш? Завжди мріяла поїхати з Кривого Рогу, та тепер розумію: я не готова до безкрайнього простору. Він поглине мене.

Два слова про Нью-Йорк, куди нас вивезли на день. Ввечері піднялись на Емпайер Стейт Білдінг. На небі — темрява, але під нами — мільйони зірок, якісь затухали, якісь спалахували, як чиїсь мрії. Все здавалось можливим там, на вершині. Але знизу, коли дивишся зблизька — це просто купа сувенірних крамничок, самотніх людей, метушні та величезних білбордів з рекламою речей, які я ніколи не зможу собі дозволити. Ось такий він, цей Нью-Йорк. Я не стрималась і купила тобі купу мотлоху, щоб ти відчувала, наче ми подорожуємо разом, як мріяли в дитинстві.

***

Вибач, що довго не писала тобі, красуня! Я закохалась… або ні, не знаю. Щось відбувається, несеться, і я не встигаю за цим. Якби ми були разом, то зайшли б зараз до «Піка» за розчинним капучино, всілися б на твоїй кухні на девʼятому поверсі та дивилися б на річку, міст та криворізькі гори на обрії. Там би я точно змогла зрозуміти, чи закохана, чи ні. Тут я зовсім одна, і у мене не виходить почути себе. Як же я сумую за тим краєвидом і нашими розмовами.

Це той самий хлопець — Рафаель, я згадувала його в останньому листі… майже пів року тому. Зараз ми з ним працюємо в мандрівному парку атракціонів — кожен тиждень-два пересуваємося містами Східного узбережжя. Спочатку я сподівалася на захопливі місця та цікавих людей. Натомість ми бачимо одну і ту саму величезну парковку біля богом забутого торгового центра, довгу дорогу, каву з автомата, дешевий хот-дог з сиром із тюбика, тьмяний придорожній музей, одного і того самого чоловіка в червоній бейсболці, який байдуже питає «how’s your day?», дітей, що клянчать карамельні яблука, тих самих жінок в тигрових лосинах.

Я сиджу недалеко від ігрових автоматів, в які треба закинути четвертак, щоб він зворушив гору монет і змусив її посипатися в приймач. Ці автомати заковтують четвертаки, як діти солодку вату, але я ще ніколи не бачила, щоб ця купа ворухнулась. Думаю, в цю гру неможливо виграти. Як і неможливо виграти в житті, витрачаючи дні на парковці в оточенні просочених марихуаною колег. Та я підійшла до цієї пастки творчо. Вечорами або коли сильна злива розганяє людей, я перевіряю автомати на невдало закинуті або ще не зіграні монети, які можна повернути, натиснувши на кнопку. В рибні дні, хоч вони бувають не часто, можна назбирати до дванадцяти доларів. Вважаю себе незнаною королевою цієї гри.

Та ми з Рафом виберемося з цього. Він мені освідчився, до речі.

P.S.: Сподіваюсь, що двадцять пʼять центів, які я поклала до листа, принесуть тобі справжній виграш в житті.

***

Булочка моя, як я рада, що ти переїжджаєш. Розумію, чому боїшся, це ж твій перший раз, але Київ тебе точно прийме, він дуже щедрий. Памʼятай: кожне місто — людина, яку треба пізнати й прийняти зі всіма особливостями.

До речі, я теж пишу з нового міста. Вчора ми були в російському посольстві в Мехіко — тільки уяви: це єдине місце в Центральній Америці, куди я можу звернутися по візу. Як сумно. Посольство відкрилось на годину пізніше, від посла тхнуло перегаром, він ще й назвав мене «красавіцей», хоча Раф стояв поруч. Добре, що цього гною тут не багато.

Завтра повертаємось додому, у Гватемалу. Сьогодні ж спустились на день в Акапулько побачити океан. Безплатні пляжі завалені сміттям та недопалками, а на інші ми не потрапили. А ось що вразило мене — так це фарбовані курчата. Їх тут продають перед Великоднем. Сотні фіолетових, рожевих, зелених, блакитних крихіток — інколи сортованих за кольором, інколи змішаних. Вони пищать й благають забрати їх, але на кошиках написи: «Не чіпати». Це дико. Я потім побачила, як їх фарбують: перекидають в коробках з фарбником, наче локшину в вок.

Чомусь мені це нагадало момент, коли мене вперше «пофарбували», назвавши «грінгою»: було так само неприємно. При цьому у мене очі та волосся кольором, як у більшості місцевих. В штатах мене фарбували за акцентом, в родині чоловіка — за статтю. Ні, жінка тут звісно може навчатися, будувати карʼєру, оце все. Але чомусь жоден з шести чоловіків не відносить після себе посуд в мийку, я вже не кажу про те, щоб його помити. Це все на свекрусі, а також на сестрах Рафа, коли вони заходять в гості. От і я відчуваю себе зобовʼязаною мити чужі тарілки…

Цікаво, що Раф частіше за мене миє посуд. Якби він ще й слухав мене та не сидів весь час за відеоіграми… І не фарбував мене в колір жінки, що буде схожа на його матір із її повною зануреністю в купу дітей та чоловіка. Я вже не кажу, як перефарбовує місцева церква — уяви: тут засуджують навіть за музику. Коли я слухаю «Бумбокс», то кажу, що вони співають про Іісуса. Але з Нірваною такого не провернути. Хотілося б прийняти такий душ, який би змив всі ці фарби, бо я вже і не памʼятаю свій справжній колір.


***

Жінко, я знов пропала. Причина та сама, що і тоді — я закохалась, цього разу по-справжньому. Смішно, правда?

Памʼятаєш, роки три тому я відправляла тобі мішечок з ляльками, трохи схожими на мотанки, але розміром з сірник? (Боюсь уявити, скільки в тебе вже назбиралось мотлоху…) Я тоді купила їх разом з магнітиками та браслетами на сувенірному ринку в Антігуа-Гватемала. Вчора помітила їх у нас в Кетцальтенанго. Виявляється, це особливі ляльки quitapenas — ті, що забирають горе та тривогу. Спочатку їм треба розповісти про все, що обтяжує серце, а потім покласти під подушку перед сном. Я так і зробила, але мені стало ще важче.

Минулого тижня я зʼїхала від Рафа, просто на деякий час, щоб вгамувати наші суперечки. В першу ніч мені так добре спалось на самоті, ніхто не чіпав мене за груди уві сні, зранку я заварила кави та читала книжку, яку тягаю ще з України. Рафу ніколи не були цікаві історії, а з тим, в кого я закохалась, ми обговорили вже все на світі. Навмисно не пишу його імʼя, бо це кохання ніколи не справдиться, ми з ним друзі, а більшого я не дозволю. Як би я могла? Коли мені робили операцію, саме Раф дбав про мене декілька діб в лікарні, не відходячи від ліжка ні на хвилину. Я не могла тоді піднятись, щоб сходити в туалет — це він допомагав все зробити на місці. Хіба я можу піти від нього? Тим паче до іншого. Але ми вже сто разів проходили ці розставання, і вони завжди закінчуються моїми сльозами і його обіцянками, що все зміниться.

Ці двоє чоловіків стоять із величезними транспарантами: «Щастя тут», але чи можна назвати щастям те, що йде в парі з болем та втратами?

Може ці маянські ляльки були придатні за їхнім календарем до 21.12.12? Тоді я не встигла всього декілька днів… Кінець світу так і не настав, хоча я не впевнена щодо свого світу.

Якщо знайдеш своїх ляльок, дай знати, чи допомогли.


***

Знов пишу тобі з літака.

Скільки разів я тобі писала, що міста — це люди? Мільйон? Що Александрія в штатах — солодко-приязна, але відсторонена та зарозуміла блондинка в угах? Що Кривий Ріг — геніальний, але змучений та придавлений залізною рудою хлоп, який обожнює хіп-хоп? Що Кетцальтенанго — бідна жінка, обвішана дітьми, яка тримає на собі всю землю, але здатна жартувати та радіти життю?

Тепер мені здається, що будь-яке місто — це одна і та сама людина: я. І пізнаю я не так місто, як себе через нього. Чим більше міст — тим яснішою стаю я для себе. Треба тільки приділити цьому увагу.

Лист дуже короткий, хоч переліт триватиме годин десять. Але тому є причина: я віддам листа прямо тобі в руки. Не знаю, чи надовго затримаюсь в Києві, але не можу дочекатися, коли заваримо дешевого «3-в-1», будемо триндіти всю ніч і дивитись на місто. Як добре, що ти знов живеш на девʼятому поверсі!


Фото: DREAMLAND AMUSEMENTS FILE PHOTO, littleny, guialocal.com.gt

35 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі
bottom of page