top of page
  • Фото автораМаргарита Моря

Як письмо може врятувати життя

На смерть без турбот

з початку приречений

Метелика літ.

Ті самі мурахи. Фото Маргарити Морі

Ці рядки я написала в далекій-предалекій галактиці під назвою 2010 рік. Тоді я жила ідеальне життя в країні вічної весни, їла манго з дерев, дивилась на вулкан з вікна спальні. Памʼятаю до найменших дрібниць момент, коли слова зліпились в це хоку. В будинку було багато людей, включаючи мого чоловіка, і я багато годин сиділа, звісивши ноги в басейн у дворі, фотографувала мурах, які розбирали на шматочки тортилью, складала хоку.


І хоча то був довгий період, коли я майже не писала, саме той «ідеальний» момент я змогла пережити завдяки словам.


Писання було поруч, коли було погано, і коли було добре, коли світ розвалювався на дрібні уламки, коли все було незрозуміло, коли було нудно, і коли голова тріщала від ідей. Можна сказати без перебільшення, що слова врятували мені життя.


Я вважаю, що писати може кожна та кожний — не тільки задля самопромоції у соцмережах, не тільки для самореалізації у творчості. Це процес, який може покращити життя, так само як чищення зубів, пробіжка, йога, спілкування з друзями та сон.

Фото Маргарити Морі

Ось тільки кілька причин, чому тобі потрібно почати писати, як кажуть у Львові, «вже».


1. Втеча

Розумію, що сидіння сам на сам з думками та чистим аркушем — нерівна конкуренція ескапізму в тікток до котиків чи в улюблений серіал. Навіть у книжки більше шансів заволодіти увагою.


Проте уява здатна перенести нас у світи, які нам не подарує ніякий Альфонсо Куарон. І це не обовʼязково мають бути вигадані історії, арки героїв та сюжетні повороти. Втекти можна в будь-яке місце глибоко в голові: в спогади дитинства, в ідеальний день, в опис сновидіння.


З початком повномасштабного вторгнення особисто мені до неможливості важко стало куди-небудь втікати, та все ж інколи це вдається. Тоді я отримую хвилини (якщо щастить — години) абсолютного щастя, де я — єдина загроза сама собі. Які часи, такі й втечі.


2. Катарсис

Ми вкотре передивляємося «Втечу з Шоушенка» чи перечитуємо улюблений вірш Лорки, так само як стародавні греки за призначенням лікарів філософів ходили дивитись трагедії. Емоціям треба давати волю. Мій восьмирічний син інколи розряджається добрячою істерикою, та у нас, дорослих, є значно приємніші способи пережити катарсис.


Писання може стати терапією та безпечним місцем, куди можна виплеснути навіть ті емоції, про які не здогадувались. Можна написати потужний роман, який спровокує катарсис в інших, це може бути лист до померлої близької людини (я писала такий лист бабусі, що була на той момент жива, але заблукала коридорами власної свідомості й вже не впізнавала мене), це може бути власний щоденник, який не побачить жодна людина.

Ось крихітний приклад тієї влади, яку має записане слово.


В когнітивно-поведінковій терапії записування — один з найважливіших етапів роботи з думками, і зрештою — з поведінкою. Щоб позбутись нищівного судження про себе (наприклад, «я завжди залишусь невдахою») обовʼязково треба записати його, потім — відповідне когнітивне викривлення, що до нього призвело, та сформулювати нове судження, адекватне та відповідне реальності. Наче ж можна «записати» все в голові, але працювати це починає тільки після того, як слова набувають форми.


3. Надія та віра

В темні часи, ми шукаємо відповіді, та якщо не знаходимо їх і стаємо безпорадними, то нас врятує тільки надія. Декому треба знати, що у всього є вища мета (я так не вважаю, хоча розумію, наскільки це полегшує життя), декому — вірити, що добро переможе, або інколи просто надіятися, що ті, у кого є більше сил, знань та можливостей, роблять більше за нас.


Історії — єдине джерело людства, з якого ми можемо зачерпнути цієї надії. Вигадані або реальні, ті що кажуть нам, що все буде добре, ті, що втішають, ті, що вчать шукати вдячність попри все та ставати сильнішими.


Якщо ми знайдемо віру та надію у власних текстах, значить, знайдемо їх в нас самих.


4. Медитація

Якщо більшість технік медитації передбачає стан без думок, то цей спосіб підійде людям, яким власні думки подобаються достатньо, щоб не хотіти їх позбутись. Або ж таким людям, як я, у кого в голові — мексиканський ресторанчик. Медитація стресує мене ще більше, бо ж мексиканці не створені, щоб мовчати.


Переваги такої медитації (або ж ранкових сторінок) ті ж самі — вгамування базарчика, розвантаження, насолода спокоєм. Але разом з тим можна радіти кожній думці, вітати її та переносити на папір. Для людей, які працюють зі словом, це може бути важко. Писати беззмістовні заплутані нескінченні речення — як розкидати речі після прибирання. Але саме таким людям це може повернути легкість та грайливість у (будемо чесними, інколи токсичні) стосунки з писанням.


Спробуй дати собі завдання: списати два аркуші паперу, або писати впродовж 15 хвилин. Для мене час працює краще, ніж простір.


5. Архетипи, що зцілюють

В історіях та терапії є дещо спільне — це архетипи. Мова без слів, якою спілкується наша душа (хоча я і використовую це слово в метафоричному значенні). Ми впізнаємо Бунтаря тієї ж секунди, як він входить зі снікерсом на йога-тусовку. Ми впізнаємо Опікуна, який єдиний на вечірці нарізає канапки. Це універсальні символи, які говорять з нашим серцем, а тому читати (а ще краще — писати) архетипічні історії (такі, як Володар Перснів), викликає в нас відчуття психологічного емоційного зцілення.


6. Спільнота та звʼязок з іншими

Хоча наші тексти найперше впливають на нас, але вони (за винятком щоденникових) — це перша репліка діалогу. Мені завжди подобалось у блогах те, що я можу сама-самісінька ховатись під ковдрою від усього світу, та саме я роблю перший крок і пропоную людям поговорити.


Пандемія та війна показали, як сильно нам потрібні інші люди, які нас розуміють та підтримують. І що більше існує текстів, які як мед приваблюють срачі, то більше має існувати текстів, які обʼєднують.


Моя найголовніша спільнота, яка утворилась завдяки текстам — це Відмова. Якби я зараз вирішила, що більше не маю письменницьких амбіцій, я б продовжила мімікрувати та писати лише заради задоволення невеличкі тексти, тільки, щоб бути в нашому «клубі».


Окремим підпунктом, відзначу листи. Друже, що сталось із листами? Ти ще памʼятаєш, що колись ми писали не просто повними реченнями, а й декількома абзацами за раз? Перечитай своє листування із подругою чи першим коханням, і гарантую: тебе поглине ностальгія, якій неможливо протистояти. Листи — це живий роман, який ви пишете вдвох (або ж можна поекспериментувати із невеличкою компанією).


7. Сенс та мета

Ми, люди, завжди шукаємо у всьому сенс. І дуже часто не знаходимо, бо життя, будьмо чесними, рідко його має. Та це не заважає нам створювати та надавати сенси тому, що відбувається навколо. В цьому вбачаю унікальну здатність та ваду людства одночасно. Але в історіях завжди є сенс, можливо, тому ми їх так любимо.


Письмо дає нам почуття важливості, це найочевидніший інструмент творити сенси, до яких можна повернутися згодом та поділитися з іншими. Впевнена, що кожна та кожен з нас читав історію, яка нашу безпорадність перетворила на надію, просто тому, що ми усвідомили, що не самотні. Ми можемо стати тими людьми, які кажуть: «Ти не сам(а), я теж маю нахабність сподіватися, що все буде добре».


8. Голос наставника

Цей пункт подарував мені мій чоловік-айтішник (не те щоб в мене були інші). Він розповів, що багато просунутих спеціалістів ведуть свої професійні блоги, щоб структурувати та поглибити знання в галузі. І ці блоги пишуться не для маленького кола своїх, що теж в темі, а для тих, хто тільки збирається зайнятись IT, чи має дотичну спеціальність.


Якщо ти можеш пояснити бабусі, як писати код, значить ти можеш все. Якщо ти займаєшся цікавою та складною справою — готуєш макаронси, ведеш спортивну групу, декоруєш простори рослинами або ремонтуєш авто — ти можеш стати голосом наставника для інших та вирости професійно, аналізуючи та збираючи інформацію докупи. І все — завдяки письму.


***

Складається враження, що письмо — магічна паличка, яка може все. Це не так, на жаль. Воно не закінчить війну (хоча, я думаю, можна було б написати декілька вибухових листів), не зцілить хвороби, не склеїть розбите горнятко. Але точно врятує твоє життя, як малесеньке хоку тринадцять років тому врятувало моє.


80 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі
bottom of page