top of page
  • Фото автораМарина Манченко

Жіночі голоси країн і поколінь


Photo by Patrick Fore on Unsplash

Мені подобається думати, що кожна країна має свої голоси на міжнародному книжковому ринку. Сьогодні мені хотілося б поговорити про тих авторок, які особисто для мене є сучасними жіночими голосами своїх країн і поколінь — Туреччини, Нігерії, Італії, Ірану, Чилі, Індії, Японії, китайської спільноти в США. І запитати - яка з українських письменниць, на вашу думку, є голосом сучасної України?


Еліф Шафак

Сучасний жіночий голос Туреччини, донька дипломатки та онучка цілительки, провела дитинство у Стамбулі, а підліткові роки — між Мадридом, Йорданією та Німеччиною. Шафак пише про жінок та Стамбул, про містику та суфізм, про зустріч Сходу з Заходом, і кожен її роман стає бестселером. Незважаючи на численні судові позови «Туреччина проти Еліф Шафак», вона багато років по праву є жіночим голосом своєї країни.

Ми вже розповідали про, мабуть, найвідоміший роман письменниці «The bastard of Istanbul» — про родину, провину та геноцид вірмен в Туреччині. Українською виходили три її романи – «Сорок правил кохання», який поєднує минуле з майбутнім і розповідає про містичні практики дервішів, історичний роман «Учень архітектора» та номінований на Букерівську премію «10 хвилин та 38 секунд у цьому дивному світі», що розповідає трагічну історію стамбульської секс-працівниці Текіли Лейли.

Чімаманда Нгозі Адічі

Потужний голос нігерійської письменниці Чімаманди Нгозі Адічі відчувається не лише в її романах — вона також авторка двох популярних Ted Talk, авторка есеїв та збірки оповідань. Адічі, донька професора, виросла в університетському містечку в південно-східній Нігерії, і у дев’ятнадцять років вирушила навчатися до США, де здобула не лише численні дипломи, а й стипендію Мак-Артура, відому також як «Genius Grant».

Адічі пише про Нігерію – таку, яку вона знала в дитинстві та ту, яку відкрила для себе потім, коли почала жити на дві країни. Її книжки, крім того, розповідають про домашнє насильство («Purple hibiscus»), про часи Біафри («Half of a Yellow Sun»), про відкриття самого поняття раси далеко від дому, життя в міграції та після неї, повернення до Нігерії через багато років («Americanah»).

Українською перекладено лише «Люба Іджевале, або Феміністичний маніфест у п'ятнадцятьох пропозиціях» — книжку, народжену з листа, який Адічі написала своїй подрузі у відповідь на запитання тої, як виростити її новонароджену доньку феміністкою.

Елена Ферранте

Єдине, що відомо про Елену Ферранте — це те, що ніхто нічого про неї не знає напевно. Авторка роками зберігає анонімність, не дає інтерв’ю і не розкриває свого справжнього імені. Єдине, що ми справді знаємо про неї — вона виросла в повоєнному Неаполі, як і героїні її «Неаполітанського квартету».

Ферранте пише про непросту, часто руйнівну та співзалежну жіночу дружбу, і ця тема вважається визначною в її творчості. Але її романи дуже багатогранні. Вони є правдивим та болісним зрізом часу, відображенням важкої реальності південно-італійського міста, починаючи з сорокових років ХХ сторіччя. І Ферранте без прикрас розповідає про бідність, зростання впливу Каморри, італійський комунізм, дискримінацію людей з Півдня Італії, відому як антимеридіоналізм. Так само відверто вона пише і про зворотний бік материнства, безправність жінок, домашнє насильство.

Українською перекладена як тетралогія «Неаполітанський квартет», до якої входять романи «Моя неймовірна подруга», «Історія нового імені», «Історія втечі та повернення» та «Історія втраченої дитини», так і один з її останніх на сьогодні творів «Брехливе життя дорослих».

Маржан Сатрапі

Іранська художниця та ілюстраторка найбільш відома своєю графічною новелою «Персеполіс» — біографічною та дуже відвертою розповіддю про своє дитинство в Ірані, революцію, переслідування її родини, переїзд до Австрії, дискримінацію та поневіряння, життя на вулиці, повернення додому, війну та ще одну міграцію. Голос Сатрапі – сильний, нонконформістський, не всім приємний – розповідає свою історію як історію свідка болючих історичних подій, через які вона втратила власну країну.

«Персеполіс» також було екранізовано та перекладено багатьма мовами, зокрема й українською. Іншими важливими творами Сатрапі є «Курча з чорносливом», «Голоси», «Broderies» та багато інших.

Ісабель Алієнде

Чилійська письменниця Ісабель Альєнде, як не дивно, почала писати завдяки непростій сторінці свого життя. Племінниця президента Сальвадора Альєнде, після перевороту вона змушена була жити у вигнанні у Венесуелі протягом тринадцяти років. Саме в той час, вперше опинившись поза роллю жінки в патріархальній родині та поза очікуваннями інших, вона почала приділяти час письму. На початку 80-х років написала свій дебютний роман «Дім духів», що народився з листа, який вона почала писати для того, щоб підтримати свого хворого дідуся. Роман, виданий в Аргентині, перевидавався понад дванадцять разів, був перекладений багатьма мовами та, зрештою, екранізований у 1993 році.

Альєнде здебільшого пише в стилі магічного реалізму, продовжуючи традиції Габріеля Гарсіа Маркеса та Жоржі Амаду. Вона пише про жінок, родинні історії та родові традиції, і впродовж своєї кар’єри видала двадцять два романи, п’ять мемуарів, декілька п’єс та збірок колонок з часів своєї роботи журналісткою у Венесуелі.

Українською виходили «Оповідки Еви Луни», «Японський коханець», «Там, за зимою», «Жінки душі моєї. Про нетерплячу любов, довге життя і добрих чаклунок» та найновіший роман письменниці «Віолета», який побачив світ у 2022 році.

Арундаті Рой

Індійська письменниця, сценаристка, політична, соціальна та екоактивістка, донька християнки та індуїста, Арундаті Рой виросла між штатами Керала та Таміл-Наду. Вона є авторкою лише двох романів, але вже перший з них, «Бог дрібниць», приніс їй Букерівську премію та визнання найбільш продаваної індійської авторки, яка не є експатріанткою. Роман є частково автобіографічним і змальовує деякі епізоди дитинства авторки в Кералі. Через «відвертий опис сексуальності» на авторку навіть подавав позов до суду за непристойність голова уряду Керали.

Другий роман Арундаті Рой, «Міністерство граничного щастя», увійшов до довгого списку Букера та вийшов до фіналу Премії національного кола книжкових критиків США.

Крім літератури, авторка активно займається громадською діяльністю – критикує політику прем’єр-міністра Нарендри Моді, виступає проти неоімперіалізму Сполучених Штатів, підтримує незалежність Кашміру та бореться за дотримання прав людини.

Обидва її романи виходили українською.

Банана Йосимото

Одна з найвідоміших японських письмениць — Банана Йосимото виросла в Токіо, і є донькою відомого у шістдесятих поета та сестрою не менш відомої мангаки. Йосимото стала відомою вже завдяки своєму першому роману «Кухня», який лише в Японії перевидавався понад шістдесят разів.

Вона пише про молодь, втрату й те, як трагічні події змінюють життя людей. Ми вже розповідали про основні мотиви творчості Банани Йосимото в матеріалі «Банана Йосимото та мистецтво пам’яті».

Жоден з романів Йосимото, на жаль, досі не виходив українською, але мені дуже хочеться вірити, що ситуація невдовзі зміниться. Як думаєте, яке видавництво могло б взатися за такий проект?

Емі Тан

Американська письменниця китайського походження Емі Тан є голосом не так країни, як покоління — другого покоління китайської спільноти, народженого вже в США. Комунікація між доньками та матерями і є основною темою її творчості. Романи «The Joy Luck Club» (про який ми вже розповідати в цьому матеріалі), «The Kitchen God's Wife» та «The Bonesetter's Daughter» розповідають історії стосунків матерів-китаянок та їхніх доньок, народжених у Сполучених Штатах. «The Hundred Secret Senses» присвячено стосункам сестер — Кван, народженої в Китаї, та Олівії, яка народилась та виросла в Америці. Інші романи Тан – «Saving Fish from Drowning» та «The Valley of Amazement» – також певним чином присвячені Китаю – в сучасному чи історичному контексті.

Окрім романів, Емі Тан також є авторкою двох книжок для дітей, кількох мемуарів та публіцистичних книжок. На жаль, поки що жодна з них не видавалася українською.


27 переглядів0 коментарів
bottom of page