top of page
  • Фото автораЯна Хоменко

Максим Рильський: про талант, кохання, пристосуванство і навіть трохи про кокаїн

Оновлено: 8 бер. 2023 р.

Чи можна зберегти свої цінності в час, коли за них вбивають і катують? Багато українських письменників пройшли випробування цим питанням, і часто таке випробування ставало смертельним. Але не для всіх.


Під час війни ми гостро відчуваємо цінність переконань. Проте, як на мене, зараз важливо зберегти свою адекватність і не дубасити булавою справедливості усіх «неідеальних» українців. Бо в азарті праведного гніву можна викреслити людей, які зберігали тяглість наших цінностей, культури, але мусили йти на поступки із совістю під тиском терору. Мова йде і про українських радянських письменників.


Давайте сьогодні поговоримо про письменника, єдиного з неокласиків, якому вдалося уникнути смерті під час сталінських репресій — Максима Тадейовича Рильського. Його критикують за пристосуванство та співпрацю з радянським режимом. Але чи варто повністю викреслювати цю постать? Поету довелося написати пісню про Сталіна (найкращу з взагалі написаних), публічно змінити свої переконання і прийняти радянську дійсність. У той же час Максим Рильський писав саме українською, переклав понад 200 тисяч поетичних рядків рідною мовою, наголошував на повноцінності української мови і культури, критикував письменників за калькування з російської. Весною 1959 року поет виступив із віршем «Рідна мова», прочитавши його на з’їзді письменників замість промови — в такий спосіб він відреагував на новий закон, за яким українським батькам можна було вибирати для дітей школу з рідною або ж російською мовою навчання. Максим Рильський також став містком для передачі культурної пам’яті наступним поколінням — як науковець, мовознавець, перекладач і культурний діяч.

Тож яку ціну поет заплатив за можливість жити і творити в радянські часи?


Тадей Рильський (ліворуч) з сином Максимом та Володимиром Антоновичем. Романівка, кінець 1890-х рр.

Максим Рильський народився в Києві у 1895 році. Його батько був етнографом, якого називали хлопоманом, тобто вивчав побут і культуру селян. Ба більше, він належав до Старої громади (організації української інтелігенції у Києві, яка займалася громадською, культурною та просвітницькою діяльністю). Батько одружився із простою селянкою, що на той час все ще було непересічною подією — чоловік знатного роду поєднує своє життя із сільською дівчиною, яку навчає читати і писати. Дівчина Меланія, вона ж в майбутньому матір Максима Рильського, мала природній хист до навчання і захопилася освітою, надалі не розлучалася з книгами.



Батько Максима Рильського був старшим за його матір і помер, коли сину виповнилося 7 років. Так склалося, що малий Максим деякий час жив у родинах Миколи Лисенка і Олександра Русова. Навчався в приватній гімназії в Києві, був знайомий із дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Дмитром Ревуцьким, актором і режисером Панасом Саксаганським. Сам Микола Лисенко навчав поета грі на піаніно, і Максим Тадейович прекрасно оволодів інструментом.

Рильський видав першу збірку віршів у свої 15 років і її встигла прочитати Леся Українка. Кажуть, що письменниця оцінила талант юнака, і Рильського навіть називали «похресником Лесі Українки». Як було насправді, точно не знаємо, але талант і майстерність поета видно навіть у соцреалістичних віршах, попри їхній зміст.

Максим Рильський (другий знизу) в колі друзів-літераторів, 1929 рік

Ви здивуєтесь, але ще в гімназії Макс, як називали його друзі, захопився ефіром. Рильський належав до тогочасних «мажорів» і до ефіроманії його притягнув Базіль Молчановський — теж з інтелігентної родини, син науковця-історика, члена Старої громади Нікандра Молчановського. «Пізніше ефір заступив кокаїн. Цілком можливо, свої найкращі вірші молодий Рильський писав у «раю блаженних мук» — під впливом випарів ефіру або в кокаїновому чаду…». Цей факт з біографії зовсім не поєднується зі звичним образом класика.

У 1920-их роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», яких цькувала офіційна критика, бо вони, бачте, страждали декаденством (що дорівнювало аморальності) і взагалі були відірвані від соціалістичного життя.

Рильський разом із рештою неокласиків просто не реагували своєю творчістю на політику. Він намагався закритися від радянщини та не втримався і написав твори, в яких прочитувалося обурення щодо літературної та політичної атмосфери того часу. Навіть іронічна критика системи була тригером для НКВС і вони приготувалися зламати ще одного українського митця. Для арешту Максима Рильського вибрали особливу дату — День його народження — 19 березня 1931 року. НКВС-ники прийшли вночі, коли його однорічний син та дружина вже спали. Письменника запроторили до в’язниці на п’ять місяців. Його змушували зізнатися у контрреволюційній діяльності. Пізніше син поета, Богдан Рильський, так описував ув’язнення зі слів батька:

«...тривале перебування в тюрмі, одноманітні, від допиту до допиту повторювані запитання, безглузді звинувачення слідчого, усвідомлення власної безпорадності і цілковитої незахищеності — все це психологічно ламало не тільки слабодухих».

В’язні радянських тюрем розповідали, що там їх змушували визнавати те, проти чого повставав розум, совість і здоровий глузд. Людину звинувачували в абсурдних речах і намагалися розчленувати їй свідомість, відібрати почуття реальності.

Максима Рильського звільнили, але перед тим, як випустити з камери, пожартували, що його засуджено до десяти років на Соловках. Насолодившись шоком поета від почутого вироку, йому сказали правду: вільний. Вільний, бо він ще знадобиться.

Максим Рильський прийшов додому, став на четвереньки і загавкав — тепер він був «на службі». Він мав писати соцреалістичні збірки, щоб виявити свою лояльність до режиму. Багато з того, що було написане ним після арешту, називали творчим самозапереченням і самознищенням заради фізичного виживання.

Після ув’язнення він більше не носив вусів — їх повиривали під час допитів.

Максим Рильський отримував премії, звання, писав на замовлення влади, але намагався зберегти людяність. Коли перекладач Григорій Кочур звільнився з таборів, Рильський позичив йому гроші на купівлю будинку в Ірпені. Вдова відомого поета Євгена Плужника пригадувала, що єдиним, хто з друзів-літераторів носив заарештованому чоловікові в тюрму передачі, був Рильський. У колі близьких друзів його навіть називали «Максим Золоте Серце». Серед своїх письменник зачитував патріотичні вірші, які так ніколи і не записав на папір — видно, що страх перед системою виявився непереборним. А, можливо, непереборним було саме бажання жити. Здається, що він дуже любив життя, бо мав багато захоплень: різні хоббі, багатопланова професійна діяльність, сім’я.


Максим Рильський з дружиною, сином та Михайлом Стельмахом під час евакуації в Уфі, 1942 рік.

Історія кохання письменника і його дружини Катерини досить драматична. Максим Рильський збирався орендувати квартиру в Києві у свого колишнього односельця – Івана Очкуренка. Коли Максим Тадейович вперше прийшов до його помешкання, Івана не було вдома, але була його дружина – Катерина, яка й зустріла нового квартиранта. Максим Тадейович знудився очікуванням друга і зіграв на піаніно (пам’ятаємо, що Микола Лисенко був учителем Рильського), а Катерина відразу підхопила мелодію і заспівала. Так і почався роман. Коли закохані зізналися чоловікові Катерини про свій зв’язок, той вимагав, щоб Максим Тадейович ішов геть, і щоб всі просто забули про їхні стосунки. Іван Очкуренко любив свою дружину і їхнього сина, він був готовий пробачити все, аби зберегти сім’ю. Проте Катерина таки забрала сина, точніше його довелося вивезти хитрістю, і залишилася разом з Максимом Рильським. Вона стала для поета дружиною, музою і першою критикинею. Іван Очкуренко згодом теж одружився, і Рильський нібито навіть підтримував фінансово його сім’ю з відчуття провини. Пізніше їхні сім’ї дружили і зустрічалися.

Катерина була старшою на 9 років, але цієї різниці у віці не було помітно. Жінка завжди ретельно обирала одяг, любила підбори і сукні, вдома не дозволяла собі вийти з кімнати в халаті. Але й така прискіпливість до зовнішності не врятувала Катерину від зради. Максим Рильський завів собі коханку, доки дружина із сином були в евакуації в Уфі. Катерина пробачила йому, хоча син Богдан був обурений, мати заборонила йому говорити на цю тему. Вони прожили разом до смерті дружини. На похороні Катерини Максим Рильський плакав разом із її першим чоловіком, Очкуренком, обійнявшись.

Кажуть, що Максим Рильський умів ходити «між краплями». Він і співпрацював із режимом, і умудрявся зберігати свою проукраїнську позицію. По крихті, наскільки з’являлася можливість, він зберігав безперервність рідної культури: перекладами, науковими працями, усними розмовами з молодим поколінням (бо не все можна було довіряти паперу).

Максим Тадейович любив садівництво, друзі казали, що в нього й на піску родили фруктові дерева, а ще міг зловити рибину навіть у калюжі. Разом із Остапом Вишнею ходив на полювання, але рідко приносив здобич – «якщо Рильський із Вишнею полюють, то зайці відпочивають».

Письменник вільно володів 13-ма мовами, а перекладав з 30-ти мов. Наголошував на тому, що він український, а не російський поет. Він стверджував, що мову необхідно зберегти для майбутніх поколінь і зберігав її, як вмів. Максим Тадейович так і не став повністю радянським поетом. Можна уявити, як він мав ставитися до більшовиків, які фізично знищили найближче його коло близьких. Він мріяв написати мемуари, але не встиг — вигадувати не хотілося, а чесно називати імена «ворогів народу», які були друзями, близькими по духу і наставниками Максима Тадейовича, було неможливо за його життя.

Портрет Рильського вийшов неоднозначним, але який уже є — не будемо його ідеалізувати чи бездумно заперечувати. Маємо і таких українців у своїй історії. Що є безсумнівним — то це талант поета. Прочитайте для наочності один із ранніх віршів Рильського і почуйте, як звучить мова — ніби музичний інструмент у руках віртуозного музиканта. І хочеться вірити, що «грав» він саме для українців.


Цвітуть бузки, садок біліє

І тихо ронить пелюстки,

Напівзабуте знову мріє,

Як помах милої руки.

У небі вітер кучерявий

Колише теплую блакить,

І на землі гойдає трави,

І затихає, й знов шумить.

І раптом схоплює на крила

Хвилясті співи журавлів, —

І давня казка, вічно мила,

Зринає крізь хвилястий спів.

1911-1918


Джерела:

Наталія Цівун «Максим Рильський як поборник української мови та культури» - наукова стаття

https://tyzhden.ua/mazhory-20-kh-rokiv-krasyvi-dvadtsiatylitni/

https://localhistory.org.ua/videos/bez-bromu/neproshchenni-pismenniki-vira-agieieva/

https://uain.press/blogs/katerina-kohannya-vsogo-zhittya-maksima-rilskogo-1200584

Wikipedia



97 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі
bottom of page