top of page
  • Фото автораМарія Баглай

Чикаго. Інструкція від першопрохідців


Фото Марії Баглай

Подорожній, коли ти прийдеш до СТА (Chicago Transit Authority), зморений дванадцятигодинним перельотом, виснажений мілиною сну та посиленою турбулентністю своїх думок над безкраїм простором океану;


коли твої ноги нарешті відчують під собою ґрунт Нової Землі і ти вперше вдихнеш повітря, яке за легендою мало би тхнути болотами і дикою цибулею «чікагуа», а насправді пропахло фаст фудом, пересмаженою кавою і до нудоти солодким молочним шоколадом;


коли ти застрибнеш у вагон метро, опинившись у нутрощах ще одного сталевого монстра, який нестиметься в напрямку твого нового життя;


коли серед пасажирів ти відчуєш себе юним Емінемом з «8-ї милі » — бідним, білим, та на відміну від нього, на жаль, не талановитим;


коли від запаху трави у підземному переході, ти згадаєш, що дуже голодний і зовсім тверезий, а тому не готовий сповна осягнути вагомість наступної миті;


коли ти підніматимешся сходами станції Вашингтон, вовтузячись із капосною валізою та наплічником, щовже встиг намуляти ключицю…

тобі раптом перехопить подих від неймовірного неба з мільярдом зірок.


Ти навіть не одразу зрозумієш, що стоїш посеред чорного лісу височенних будинків, вікна яких мерехтять і не гаснуть до самісінького ранку.


Мабуть, саме так, любий подорожній, почувалося чимало інших мандрівників, котрі потрапили в Чикаго набагато раніше за тебе. Луї Жольє, Жак Маркетт, Рене-Робер Кавельє де Ла Саль та Анрі де Тонті — члени французької експедиції 1673-го року відкрили цю місцевість для європейців, одразу збагнувши таємницю міста. Вона таїлася в його географічному розташуванні. З однієї сторони — озеро Мічиган і вихід на торгівлю з Канадою та східним узбережжям через систему Великих Озер, а з іншої — заплутане павутиння маленьких річок, котрі, якщо їх вивести до могутньої Міссісіпі, могли відкрити доступ до південних штатів.


Фото Марії Баглай

Жан-Батіст Дю Сабл — перший постійний мешканець майбутнього Чикаго теж пережив нелегку подорож з Гаїті до Америки, а опинившись на місці, де річка Чикаго впадала в озеро Мічиган, вирішив затриматися тут, аби роздивитися, що до чого. Мабуть, його тоді охопило відчуття ейфорії. Він побачив можливість розпочати свою справу, знайшов спільну мову з місцевими — індіанськими племенами, котрі з підозрою ставилися до європейців, але темношкірого Дю Сабла прийняли добре і навіть дозволили йому пізніше одружитися з жінкою племені потаватомі. Звісно, йому — як і тобі — було нелегко починати все з початку на новому місці, особливо коли стан піднесення розвіяли невблаганні вітри з півночі, а перші морози дали чітко зрозуміти, з чим доведеться мати справу кожному, хто ризикне оселитися посеред прерій. Навіть, якщо ти, мій новоприбулий друже, володієш не гіршим багажем іноземних мов, ніж сам Жан-Батіст Дю Сабл (а знав він французьку, англійську, іспанську та кілька мов місцевих індіанських племен), тобі краще налаштуватися на тривалий шлях підкорення Чикаго.

Якщо тобі пощастить одразу знайти собі справу до душі і забезпечити певне становище серед місцевих, як це вдалося Дю Саблю, то не втрачай пильності і будь готовий адаптовуватися до змін, які тут відбуваються з передбачуваною циклічністю. В Чикаго, де на першому місці завжди був бізнес, жодна індустрія не забезпечена від краху і занепаду. Жан-Батіст Дю Сабл, після кількох виснажливих років в місті, вирішив продати своє майно і вирушив у місце спокійніше та тепліше — штат Міссурі. І, думаєш, Чикаго запам`ятало Дю Сабля, з вдячності за те все, що він зробив для розвитку торгівлі та розбудови міста? Якби ж то! До 1930х років про Жана-Батіста Дю Сабля майже ніхто не згадував. Чикаго взагалі рідко вшановує своїх героїв, якщо це не спортсмени, архітектори чи серійні вбивці. Тому бронзове погруддя Дю Сабля з`явилося на місці його колишнього торгівельного посту аж у 2009.


Ціле сторіччя «батьком» Чикаго вважали білошкірого Джона Кінзі. Він теж торгував хутром, але швидко зрозумів, що продавати алкоголь індіанським племенам — справа не менш прибуткова. Пізніше Кінзі вбив одного європейця, який служив перекладачем в гарнізонному поселенні Дірборн, чим заслужив собі «почесне» звання першого вбивці Чикаго. Згодом він ще й мав постати перед трибуналом за державну зраду, але вчасно накивав п`ятами. Рання історія Чикаго демонструє нам, що завжди серед тих, кого приносили хвилі еміграції до американських берегів, були як чесні, працьовиті та освічені люди, так і шахраї чи навіть вбивці.


Чикаго розкинулося на березі озера Мічиган, як на долоні. Не здивує воно ані пагорбами, ані заплутаним серпантином вулиць, ані красою навколишньої природи. Крім озера, все чим може це місто похизуватися, було створено руками людей. Мешканці Чикаго надолужили брак гірських масивів рукотворними каньйонами з хмарочосів; пляжі та парки вздовж 21 милі прибережної зони приваблюють як туристів, так і жителів найвіддаленіших частин міста; інженери та архітектори Чикаго змінили напрямок течії річки і приборкали її 52 розвідними мостами, 43 з яких досі перебувають в експлуатації.


Чикаго чудово адаптоване для пішоходів, а його система громадського транспорту проста й зрозуміла. В центрі міста практично неможливо заблукати, варто лише обрати собі за орієнтир одну з його найвідоміших будівель і тримати її в полі зору.


В Чикаго є 77 районів, однак такий розподіл не очевидний для новоприбулих мешканців чи гостей. Межі тут не стільки географічні, як визначені етнічними групами чи соціальним статусом їхніх мешканців. Наприклад, «Gold Coast» або Золоте Узбережжя — один із найзаможніших історичних районів міста, тоді як Albany Park — район, населення якого — емігранти з Південної Америки, колишньої Югославії та Середнього Сходу. В школах можна почути сорок різних мов, а назву «Албані Парк» район отримав на честь міста Albany, що є столицею штату Нью Йорк. Саме звідти походив один із перших постійних мешканців цієї місцевості.


Щоб зрозуміти та полюбити Чикаго, потрібно докласти деяких зусиль. Воно закохує в себе з першого погляду, однак якщо тебе, подорожній, цікавлять тривалі стосунки з цим велетнем, то доведеться маршрут до серця Чикаго прокладати самотужки: з історичних довідок, архівів, наукових праць і літературних творів. Ключі до його таємниць ховаються в біографіях відомих мешканців. Підказки про те, куди рухатись далі в твоєму квесті, знайдеш в експонатах чиказьких музеїв, в музиці джаз клубів, в залах опери, на сценах понад двохсот театрів. І хоч для кожного з новоприбулих цей шлях є унікальним, не забувай залишати нотатки про свої пригоди для тих, хто прийде після тебе. А такі неодмінно будуть. Важко пояснити, що саме притягує сюди тисячі людей із року в рік. І кожен відкриває цю землю заново. Не всім тут комфортно жити, але це місто, до якого хочеться повертатися.




121 перегляд1 коментар
bottom of page