.jpeg)
Хто і коли започаткував традицію загадувати бажання в новорічну ніч? Чи так важливо це з’ясувати? Може, просто відпустити свого внутрішнього розумника відкорковувати шампанське чи шукати подарунки, а самому в цей час повернутися ненадовго в дитинство? Туди, де була безумовна віра в дива. Туди, де смішні дорослі теж рахували до дванадцяти, а потім дзеленчали келихами. Але тоді ти точно знав, як правильно загадати бажання, щоб воно здійснилося.
Нам стало цікаво, як ставляться до новорічних бажань літератори. Письменники, що створюють цілі світи й здатні в своїх історіях здійснити будь-які мрії. Поети, в яких у голові взагалі незрозуміло що відбувається. Видавці, що матеріалізують всі ці вигадки у книжках. Критики, які розбираються в тому, що нагородили й ті, й інші.
Питання до них (і до самих себе, бо ми ж теж літератори) були прості: Які найнеймовірніші бажання ви загадували на Новий рік? Чи здійснилися вони?
Питання-то прості, а от відповіді… Читайте самі!
Я обмірковую "замовлення" новорічного бажання заздалегідь підхожу до цього дуже відповідально, бо певна, що все збудеться, і практика підтверджує. Одного року, я замовила бажання, яке сама оцінювала як мало реалістичне. Але дуууже хотіла. Загадала "хочу почути шум океану", маючи на увазі мандрівку, звісно ж. Наступного року й правда почула: на шопінгу з дітьми іграшковим магазином купила собі для практик відновлення гарнезний іграшковий бубен. І лише коли згодом вчиталася в його назву, дуже сміялася: "хвилі океану". Збулося бажання? Так.
Прочитавши запитання, раптом зрозуміла, що зі мною ніколи не траплялося ані Різдвяних, ані Новорічних дивовижних справджених бажань. Бо нічого неймовірного я й не прагнула. Тільки свободи, любові і змістовного життя. Неймовірні, на позір, бажання і сповнення їх траплялися зі мною без прив'язки до календаря. Скажімо, в 9-му класі я, зрозумівши, що в моєму селі не було жодного письменника, запевнила свого вчителя української: "Нічого. Я буду". І стала. Або ж іще: професійну кар'єру я почала в Енциклопедії сучасної України (тепер Інститут енциклопедичних досліджень Національної академії наук України). Якось приїхала у видавничий центр "Академія", щоб поспілкуватися з його директором Василем Теремком і підготувати енциклопедичну статтю про видавництво. Навряд чи він ту розмову пам'ятає, але я пам'ятаю дуже чітко, як сказала собі: "Це дуже круте видавництво. Я хочу тут видаватися. І буду". Зрештою, не минуло й двадцяти років, як мої підліткові повісті побачили світ саме в "Академії".
2008 я відзначав на Гаїті. У Гаїті Новий рік вважається початком нового життя і тому є найулюбленішим святом. Місцева новорічна традиція - чоловікі заплітають коси дівчатам і кожен загадує бажання. Що більше заплетено кіс, тим більше здійсниться бажань. В обох... ;-) Багато бажань я загадав на той Новий рік, і всі вони справдилися 😀
Маю таку традицію – напередодні Нового року (або часом уже в перші дні нового року) писати не стільки бажання, скільки цілі на рік. Звісно, деякі не вдається досягти одразу, тому вони перекочовують у наступний рік. Та здебільшого до кінця року вже зрозуміло, чи ти справді цього хочеш, чи, може, не дуже й треба. Якщо справді хочеш – значить, рано чи пізно здійсниться. Так колись я записувала бажання, щоб вийшла моя перша книжка, а цього року вийшла вже шоста. (На фото я зі своїми книжковими дітками – найпершою «Лізкою Мармизко» і цьогорічним «Несподіваним кіном».) Тож загадуйте бажання, ставте перед собою цілі й досягайте їх!
До підліткового віку я не мала своєї кімнати, тому довгий час найзаповітнішою мрією було мати окрему "нору", де можна було б мати свій розгардіяш Це бажання я і загадувала на всі дні народження і новий рік. Зрештою це бажання здійснилося завдяки батькам і дідусю, які прибудували до будинку ще одну маленьку кімнату, спеціально для мене.
Одного року, коли я був маленьким, страх як хотілося, щоб мене відвезли до справжнього головного зимового чарівника, причому саме на його особистих санчатах, і потім з таким же комфортом повернули назад додому. Це було важливо. Але мрія не здійснилася, бо, напевно, транспортні затрати фірми із чарівних перевезень вийшли занадто дороговартісними :-)
Тривалий час на Новий рік я загадувала, щоб у мене народилася донечка. Вона мені снилася, я знала, як її звати, і от нарешті в кінці січня 2012 року це бажання здійснилося.
О, своє новорічне бажання 2003 дуже добре пам‘ятаю. Бо вже у листопаді того ж року воно збулося. І ось вже 19 років радує мене щодня.
У працівників редакції “Однокласника” під Новий рік одне бажання – щоб втрималася кількість передплатників. Або зросла. Зазвичай ці мрії так і лишаються мріями... Минулого року у січні все було зовсім сумно, ми навіть думали закриватися, та влітку допис Петра Яценка у Фейсбуці все змінив і переконав мене, що дива трапляються. Навіть найнеймовірніші бажання можуть здійснитися, якщо про них розповідати інши
В мене з бажаннями під Новий рік така історія: ще немає жодного, яке б не здійснилося. Все, що я коли-небудь загадала та більш-менш чітко сформулювала, вже прийшло в моє життя. Але одна історія, яка вибилася з поміж інших, все ж є. Багато років поспіль я загадувала на Новий рік переїзд до Києва. Мешкали ми на той час в невеличкому провінційному містечку й марили столицею. І от я писала це бажання, палила, давилася шампанським з обгорілими шматками аркуша. Омріяний переїзд багато разів намічався. Але... Завжди щось зривалося. 2018 Новий рік нічим особливим не відрізнявся. Ми пішли на вечірку в ресторан. Ведучий попросив написати бажання та прив'язати до повітряної кульки. Я придумала два: щоб мій бізнес успішно стартував і, просто вже за традицією, переїзд до Києва. Організатори свята вивели нас на поріг, щоб в найочікуванішу мить запустити кульки мрій та інстаграмненько пофоткатися. Я стояла у вечірній сукні з цими двома червоними кулями. Поряд крутилася якась дівчинка з незапаленим бенгальським вогнем. Скакала ця дитина, скакала і, таки, впхнула того тонкого дротика в одну з моїх кульок. Саме в цю мить почалась загальна ейфорія: дванадцять, одинадцять, десять..... Я швидко відпустила ту другу кульку і дивилася довго, як моя мрія летить в небо, щоб обов'язково здійснитися. Поряд проходила не особливо твереза бабуська. Вона, очевидно, була в настрої: “А чи не поділитися досвідом з цими молодими дурнями”. Тому, обернулася до мене і сказала: "Оте, що полетіло, то воно вже полетіло. Того не чекай. Збудеться те, що в тебе в руці." Я розгорнула папірець, прив'язаний до кульки, що тріснула. “Переїзд до Києва”. Іронічно посміхнулася, мовляв: “Ну так, ага, я вже туди п'ятнадцять років от-от переїду”. Через п'ять місяців ми з сім'єю в'їхали в нашу першу орендовану квартиру. Подільський район. Вулиця Фруктова. Вид на Контрактову. Ось так.
Поміж звичайного й буденного, найнеймовірніше чого я бажала - стати матір’ю. У 2018 році це здійснилося. Я мама чудового чотирирічного хлопчика. У Новому році також бажатиму неймовірного, мабуть, як і усі в прийдешньому році.
Я з дитинства люблю зимові свята! Вони для мене оповиті магією, вірою, сповненням надій і здійсненням заповітних бажань. Мама завжди влаштовувала для нас тиждень радісного очікування - такий собі адвент. Ми отримували під ялинку олівці, кольоровий папір, завдання змайструвати листівки для родичів, запрошення на зимові вистави, підготувати святкове меню. Мабуть, через це я так люблю адвенти і продовжую традицію їх створення не лише для своїх дітей. Мої найзаповітніші бажання завжди були пов'язані з нематеріальними речами - подорожами, зустрічами, подіями, емоціями. Коли народилася моя молодша донечка, у розпал ковіду, на Різдво я загадувала скоріше мати можливість відвідати Україну, зібратися за родинним столом, познайомити врешті-решт малу з бабусями і дідусем. Три місяці по святах бажання здійснилося. Також я загадувала взяти участь у Краківському книжковому ярмарку не лише у якості постійного відвідувача, але також як авторка української дитячої книги, представник видавництва. Мені дуже хотілося розповісти про українську книгу тут, за кордоном, зробити її доступнішою для нашого українського читача у Польщі. Ця мрія цьогоріч здійснилася. Щоправда, дуже дорогою ціною. На прийдешні різдвяні свята ми будемо загадувати одне бажання на всіх, єднаючи тепло наших думок, силу духа і незламну надію. Вірю, неодмінно збудеться.
У 15 років я вирішила рік вести щоденник: починався він з 1 січня з глобальних планів: стати письменницею, як Джоан Роулінг, і знайти кохання всього життя. Так сталося, що влітку того року ми почали дружити з моїм майбутнім чоловіком, а вже наступного року стали зустрічатися. Письменницьку мрію я заморозила на кілька років після університету, а потім стукнуло 30 — і я вирішила поглянути на неї знову. Тільки тепер абстрактна мрія перетворилась на плани і кроки: писання, навчання, нетворкінг.
Найяскравішим бажанням, яке я загадувала на Новий Рік, було і є здоров'я та добробут близьких. Сьогодні це набуло нових кольорів. Ще з дитячих років я мріяла видати власну збірку, в якій ілюстрації і вірші гармонійно доповнювали б одне одного. Ця моя мрія здійснилася минулого року. Зараз, як більшість українців, я мрію про нашу перемогу над російським загарбником. Я переконана, що ні українців, ні українське слово знищити неможливо, як би не намагалася наші вороги.
На Новий 2022 рік особисто для себе я загадувала три великі бажання: 1) дописати й видати дитяче фентезі; 2) переїхати жити у Житомир (щоб бути ближче до дітей); 3) поїхати у відустку за кордон. Дивно здійснилися ці бажання. 1) Внаслідок стресу якийсь час не могла писати взагалі, але вже пишу й тепер мрію, щоб книга вийшла українською і польською 2) переїхала, але не в Житомир до дітей, а з дітьми до Польщі, тікаючи від війни; 3) за кордоном живу майже 10 місяців... До речі, тут я зустріла чудових людей, які вміють дружити і підтримувати одне одного. Впевнена, що на 2023 рік у всіх українців буде одне бажання - ПЕРЕМОГА.
Виявляється, що один раз у житті напередодні Нового року кожен може опинитися в країні його нездійснених новорічних бажань, у якій, скажімо, є вілла на березі моря, крутий автомобіль біля неї, дорога яхта на причалі, готова відправитись у запаморочливу подорож теплими морями з екзотичними островами… Однак потрапити до такої казкової країни можна лише за однієї умови – серед багатьох найспокусливіших бажань щасливчик має обрати лише одне найсуттєвіше у його житті. І ось наш герой зачаровано йде алеєю казкового квітучого саду до омріяної вілли, піднімається сходами до кабінету з багатющою бібліотекою і мальовничим видом на лазурне море. Він виходить на терасу і замріяно дивиться в сонячну даль. Потім повертається до кабінету, обводить поглядом його розкішну обстановку з каміном, кріслом-качалкою і великим багато оздобленим глобусом в кутку під загадковим старовинним гербом, вицвілим прапором вічного мандрівника і портретом неймовірно вродливої жінки. Зрештою він благоговійно проводить рукою по полиці бібліотеки з рідкісними виданнями і підходить до багато інкрустованого робочого столу зі старовинним письмовим прибором і зупиненим годинником у вигляді перлини у розкритій черепашці. І насамкінець помічає рукопис, на обкладинці якого під його прізвищем видніється назва: «Місто втраченої любови». Він задумливо гортає його сторінки, уважно вчитуючись в окремі місця вже забутого тексту, позначеного як фантасмагорія. Зрештою бере зі столу ручку з золотим пером і виправляє назву, замінивши в ній лише одне слово. «Місто знайденої любови», – задоволено вимовляє він, роблячи наголос на щойно вписаному слові, і запускає зупиненого годинника на робочому столі. Замріяно обвівши ще раз поглядом затишний кабінет, залиту сонцем терасу з видом на море, причал з яхтою та новеньким автомобілем, герой бере знайдений рукопис під пахву і, весело насвистуючи мелодію забутої пісеньки своєї юності, несе його до видавництва.
Щоразу перед Новим роком я намагаюся зробити якісь підсумки й узагальнення. Аналізую події, нові знайомства, цікаві досвіди, все те, що мені вдалося пережити упродовж 365 днів, все те, що залишило певний слід на цьому етапі мого життя. Мені здається, ця умовна лінія (старого й нового, минулого й майбутнього, пройденого й очікуваного) дозволяє нам замислитися над тим, як і куди ми рухаємося з нашими мріями і планами, що варто змінити у наших приватних маршрутах. Цього року у мене вдома не буде ялинки й урочистого загадування бажань під бій курантів. Буде тиха молитва при свічках за мир і спокій на нашій землі. Буде прохання до неба вберегти наших захисників і захисниць від ворожої зброї. Замість яскравих кульок і сяючих гірлянд будуть горіхи і яблука на столі -- з нашого домашнього саду... Мені здається, колись в дитинстві мрій у мене було набагато більше. Сотні неймовірних мрій. А тепер вони виросли разом зі мною і стали якимись простішими. І їх вже не сотні. А зо п'ять чи шість. Але я у них дуже вірю. Хіба ж можна інакше?!
Щиро кажучи, я не впевнена, що добре пам’ятаю загадані бажання. У студентські часи (особливо на першому-другому курсі) я не загадувала бажань, але складала страшенно вимогливі до себе списки цілей на рік: вивчити іспанську, підтягнути англійську, перечитати літописи й Києво-Печерський Патерик, бігати кожного ранку, вставати о шостій і т. д. і т. п.) Уже пізніше я зрозуміла, що не хочу таких списків узагалі. І єдине чого ніби вимагатиму від себе в Новому році – це готовність бути щасливою. Одного року я палко-палко мріяла про те, щоби якесь гарне видавництво опублікувало мою поетичну збірку. Збулося. Іншого року – мріяла написати роман. Це збулося теж, щоправда, рукопис залишився «у шухляді». А ще, мабуть, майже завжди марила про велику любов і отого чоловіка, який саме для мене створений. Щоправда, минуло чимало часу, поки я справді зуміла це бажання визнати і прийняти. Минулий Новий рік ми святкували з моїм майбутнім чоловіком у Карпатах і я не пригадую, що саме загадувала, можливо, щоби наші життя в різних містах нарешті стали одним великим спільним життям. Цього року (як би це не звучало, але, дай нам Боже, зустріти 2023!) всім серцем бажатиму Перемоги. Бажатиму дару дарувати життя. І трішки див, бо я досі – наївно і щиро – вірю у дива.
Колись, напередодні Нового року у мене відбувся дуже болючий розрив стосунків., і я дві доби безпробудно спала. Заснула в старому році, прокинулась в новому. Дуже добре пам`ятаю, як було боляче, образливо, страшно від думки про майбутнє. Тоді я подумала, що якщо переживу це, то далі в мене все буде добре. Чомусь здавалося, що найважливіше було пережити ті дві ночі. Але бажання здійснилося. Найтемніша ніч перед світанком. Переживемо, перестраждаємо, заживемо.
Колись, наприкінці 2012 року, до революції та до війни, коли дерева були великими і моєю найбільшою проблемою було вигоряння до тла на роботі, я загадала бажання — бути не тут, просто зникнути з цього всього. І… Сонгкран, тайський Новий Рік, я вже святкувала в Чіанг Маї, з розмаїтою та веселою інтернаціональною компанією. Чи вирішило це проблему вигоряння? Ні, для цього довелося ще добряче попрацювати. Але бажання справдилося і змінило моє життя назавжди.
Я не вірю в загадування бажань, тому не роблю цього вже дуже давно. Я дуже багато працюю над усім, що в мене є, а інше — не більше, ніж випадковість. Але на свята я люблю робити такий ритуал: записую на папірцях всі речі, яких хочу позбутись (от тобі і бажання!), обдумую їх, деякі обговорюю з партнером, а потім — спалюю їх. Це не чарівний ритуал — просто гарний спосіб подумати про життя та побачити, що в ньому зайве. Цього року це буде єдиний папірець з єдиним словом. Може навіть цього року я бажання загадаю — бо це наше спільне бажання, і воно точно справдиться.
Багато років поспіль в мене було бажання мати дітей - настільки ж шалене, наскільки й неймовірне. Я загадувала його на Новий рік, просила всіх святих та лікарів. Воно здійснилося тоді, коли просити перестала. Здійснилося двічі, що ще більш неймовірно. ВІдтоді найбільше бажання в новорічну ніч - виспатися. Але мені дуже подобається створювати атмосферу свята, прикрашати ялинку зробленими власноруч іграшками. Я відчуваю себе чарівницею і дарую маленькі дива своїм дітям, рідним і навіть незнайомим людям, Тож я більше не прошу, а просто роблю. Мріяла про книжку - зібрала свої вірші, обробила малюнки, вийшла непогана збірка. Мріяла стати знаменитою дизайнеркою, а натомість вже вдруге беру участь у колективній виставці живопису. А секрет, виявляється, лише в свободі. Свободі робити те, що подобається й приносить радість.
В дитинстві замовляла Святому Миколаю, аби приніс мені братика чи сестричку. Не приніс. На наступний рік пішла на компроміс - загадала знову ж таки братика чи сестричку, але зазначила, що на крайній випадок згодиться й мавпочка або папужка. Миколай натомість приніс акваріумних рибок. Але трохи згодом і папужку)) Рідних братика і сестичку так і не приніс, та я не скаржусь - маю двоюрідних, які рідніші рідних. Тож думаю бажання збуваються, але трохи згодом і часом ще краще, ніж очікуєш :-)
Я глибоко задумалася від цього питання. Перебрала свої спогади і зрозуміла, що не пам’ятаю жодного бажання, загаданого в новорічну ніч. Я навіть не впевнена, чи я колись загадувала бажання у мить, коли новий рік змінює старий. З іншого боку, я пам’ятаю чітко момент, коли я була майже підліткою і загадала собі потаємне і на той час зухвале для себе бажання. Тільки це було не під ялинкою, а в якийсь зовсім буденний день. Десь я прочитала і вирішила спробувати: перекинути кільце з одного пальця на інший, загадуючи бажання, і якщо зможеш піймати, то воно справдиться. Пам’ятаю, як хвилювалася, серце калатало, і як все ж змогла піймати кільце з першої спроби. Тепер вже я розумію, що це було щось на кшталт фіксації своєї свідомості (а може навіть несвідомого) на цій ідеї, що раз за разом повертала мене до себе. І бажання потроху росло, набирало сили та форми, і згодом переросло в ціль. Тоді я загадала, що коли я виросту, я хочу стати письменницею.
Щось таке в масштабі мого маленького особистого світу: втомлюють балачки. Просто саме відкривання рота так часто, щоб подати-донести-показати свою думку, реально виснажує мене фізично та психічно. А якщо це гучна дискусія за новорічним столом, то нерідко доводиться відстоювати своє право голосу ще й підвищенням тону та якимись мало екстравагантними способами привертати до себе увагу. Так от, тому я і загадувала з року в рік під новорічну ялинку найдурнуватіше бажання: щоб у мене відросла чарівним чином (фея-чарівниця, метеорит, який дає надможливості і т.д.) здатність щось комусь розказувати, але не відкривати при цьому рота. І ось якраз розказую, а рот відкриваю тільки для того, щоб сьорбнути кави. Щось таке в більшому масштабі: Україна у світі. Коли в сусідній для України Польщі доводилося часто відповідати на питання: “А хіба є різниця між російською та українською мовами?” Коли треба було витвережувати людей, які при згадці про Київ, починали, з поглядом спрямованим в далечінь припелюжених спогадів, розповідати про те, що теж колись бути в росії. То звісно дуже хотілося, щоб це все припинилося, щоб нас бачили окремо від кацапстану, щоб зрозуміли, що ми теж маємо свою неповторну й з глибоким корінням культуру. Чого я ЇМ, тим людям, які не бачать, і бажала подумки — БАЧИТИ. І от почало збуватися… Тільки все має свою ціну. Часом вона надто висока. Непомірно висока.
Я не загадую бажання. А то вони потім збуваються. Хоча… Цього року, мабуть, загадаю одне.
Різні люди, різні професії, різні особисті мрії. Але зараз ми всі - українці. Тож нумо під ялинку - загадувати одне ПЕРЕМОЖНЕ бажання. А тоді вже й святкуватимемо!