Я дякую, що щастя все ж таки було

Я дякую, що щастя все ж таки було.

Було єднання сутностей всебічне,

сплетіння двох високих крон в шатро -

міцне й розлоге, розуміння фантастичне…

Було. У цім короткім слові сенс речей.

В минулому залишилася радість.

Як час, вона в безодню днів тече.

Без радості немає сил триматись.

Як щось втрачається, чи варто знов шукать?

Гілки ламати в намаганні знов з'єднатись,

тягнутися крізь біль, бо ти ж, мовляв, гнучка –

ні! Краще відпущу, щоб зовсім не зламатись.

Я краще розпрямлю натомлений свій стан,

розправлю віття сильними крильми.

Я пам'ятатиму тривалий цей роман,

де "я" зникало, існувало тільки "ми".

Заради "ми" зігнутися, змінити власну суть –

хіба не зависока в єдності ціна?

Звільнюся від обіймів, як від пут,

і житиму знов щасливо. Одна.

21.08.2021

Ілюстрація Марини Губарець