top of page
  • Фото автораМарина Губарець

Меморіали та як їх створюють

Меморіал, пам’ятник (укр.), memorial (англ.), Denkmal, Ehrenmal (нім.), el memorial (ісп.), memoriał, pomnik (пол.) – в усіх зрозумілих мені мовах (та й у незрозумілих також) є слово з таким значенням. Похідне від «пам’ять» або «думка», воно означає щось або когось, що треба пам’ятати. З тією лише різницею, що пам’ятником ми називаємо частіше скульптуру на честь однієї чи кількох осіб. Коли ж говоримо про меморіал, то зазвичай маємо на увазі дещо масштабніше та дуже трагічне.

Проєкт меморіалу «Відкритий перелом» та фото евакуації мешканців Ірпіня - з відкритих джерел

Навіщо ж нам пам’ятати, думати та говорити про події, що часто були травматичними для багатьох людей, навіть цілих націй?


Несподівано для себе знайшла цікаве тлумачення у популярному творі Джорджа Мартіна. Білі Ходоки прагнули настання вічної ночі. Для цього їм потрібно було б знищити весь світ. Але вони знали швидший шлях – стерти пам’ять людства, що була зосереджена у триокому вороні, яким став Брандон Старк.


«Забути все і бути забутим – значить померти, а без своїх спогадів люди – просто тварини», — говорить персонаж роману.


У вас не виникає асоціації з сьогоденням? Спалювання українських книжок, руйнування та розграбування історичних пам’яток, обстріл меморіалів…


Нелюди цілеспрямовано знищують те, що створено людьми заради збереження та активізації національної пам’яті або для того, щоб легше пережити біль втрати. В психології є навіть така методика – створення скриньки пам’яті (memory/memorial box), в якій можна зберігати речі, пов’язані з дорогою людиною. Це теж свого роду меморіал, але дуже особистий.


Для створення ж меморіалів, пов’язаних з масштабними подіями, зазвичай спочатку проводять відкриті громадські обговорення, публічні дискусії. І лише потім настає черга конкурсів та тендерів. З особливою обережністю варто підходити до меморіалізації “гарячої” та травматичної історії. На події з короткою історичною дистанцією люди реагують дуже емоційно. Передусім, на етапі підготовки важливо досягти розуміння та згоди основних питань - де, як, для чого й чому саме сьогодні.


Українці зараз переживають травматичні події кожну хвилину. Кожна з цих подій варта створення меморіалу – загальнонаціонального чи особистого. Як зробити це правильно? Все відновити та побудувати поруч символічну стелу? Чи зберегти, щоб багато наступних поколінь бачили і розуміли, що накоїла навала бездушних «інших»? Думаю, що багатьом з нас більш прийнятним здається саме другий варіант.


Саме тому в уряді вже розробили концепт меморіалу "Відкритий перелом" на місці зруйнованого романівського мосту. Того самого мосту, що з'єднував Бучу та Ірпінь з Києвом, і яким евакуювалися тисячі мешканців Київської області". Він буде збережений у теперішньому стані, й навіть через роки люди відчуватимуть, що там відбувалося.


Такий підхід до створення меморіалів вже виправдав себе. Що краще пояснить весь жах ядерної катастрофи, ніж законсервована Чорнобильська АЕС та покинуте місто поруч або будівля виставкового центру в Хіросімі, що повністю вигоріла разом з людьми від вибуху атомної бомби?


У відновлених після жахливих бомбардувань під час Другої світової війни містах теж залишили найзнаковіші об’єкти, що символізують біль і смуток. Кірха Святого Миколая у Гамбурзі, собор у Ковентрі та багато інших будівель укріплюються, регулярно реставруються та доповнюються сучасними скульптурними та архітектурними композиціями або високотехнологічними приладами. Адже вони можуть суттєво підвищити ефективність впливу меморіального комплексу.


Та й сучасні споруди теж вражають своєю потужністю. Наприклад, у Нагасакі місцем пам’яті стали Музей атомної бомби та Парк Миру. Різні держави подарували для цього парку скульптури, які символізують мир. Наприклад, від Польщі 1986 року встановлена скульптура «Квітка кохання та миру». Меморіальна дошка на ній свідчить: «Як фенікс, що відродився з попелу, як квітка, що виросла з каменю, людство підтверджує своє існування, коли на Землі панує мир».


У 2002 році збудували Меморіальний зал пам’яті жертв атомного бомбардування Нагасакі. Він виглядає дуже сучасно й орієнтується не тільки на споглядання відвідувачами експонатів і моніторів, але й на комунікацію. Конференц-зал нового місця скорботи символізує, що японці хочуть не тільки пам’ятати, а й говорити про ті події.


Меморіал Яд Вашем, присвячений жертвам Голокосту, з’явився ще до проголошення держави Ізраїль. Він розташований на площі 18 гектарів і містить різноманітні меморіальні об’єкти. А 2005 року там відкрився музей — інноваційний та дуже технологічний.


Зухвалий теракт 11 вересня 2001 року забрав життя майже трьох тисяч людей одночасно. Спочатку загиблих у «Близнюках» вшанували світловою інсталяцією від потужних прожекторів. Тепер світлова інсталяція вмикається лише на річницю трауру. На місці трагедії збудований меморіальний центр, що являє собою чорний мармуровий басейн, на стінах якого викарбувані імена загиблих.


Навіть в умовах, коли спочатку треба перемогти ворога, а потім вже створювати меморіали, ми усвідомлюємо необхідність пам’ятати жертовність кожного героя, кожного загиблого цивільного та кожної дитини. Ми документуємо злочини, збираємо свідчення. Волонтери вже створюють віртуальні меморіали, покликані зберегти пам’ять про загиблих у війні росії проти України: Платформа пам’яті Меморіал, Меморіал жертвам російсько-української війни, та ін.


Зрештою, якою б не була форма чи масштаб меморіалу, за чиї б кошти він не створювався, важливо інше. Зосередитися не стільки на травмі, злочині та смерті, скільки на увічненні пам’яті про жертви та героїзм. Усвідомити ціну життя та свободи, зрозуміти важливість соціальної відповідальності, витримати, зберегти себе як людину і продовжувати жити.

Все існує, доки хтось про це пам'ятає”.

(Джоді Піколт)


Використані матеріали:

Фото обкладинки з архіву Анни Пасюк

53 перегляди0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі
bottom of page