.jpeg)
10 грудня 1833 - 28 липня 1907
Марко Вовчок, вона ж Марія Вілінська — жінка, яку буквально супроводжували скандальні події. Її біографію часом обговорювали охочіше, ніж твори письменниці. А втім, її роботи стали класикою літератури. Фатальна жінка, самодостатня та впевнена особистість, яка не переймалася тим, що про неї говорять чи думають, ігнорувала помилки у своїх прижиттєвих біографіях, довго не давала дозволу на публікацію своїх портретів, натомість вперто будувала кар’єру.
З юних років Марія Вілінська мала гострий розум та чудове критичне мислення. Її матір віддали заміж у 15 років, у 28 жінка овдовіла, потім вийшла за чоловіка-алкоголіка, який безбожно розтринькував гроші. Таке життя пригнічувало, тому майбутня письменниця Марія зробила все, щоб не опинитися в схожій ситуації.
З надією на краще життя для доньки, матір відправила її до тітки в місто Орел, що на росії. Там Марія жила у досить хороших умовах, вела світське життя, знайомилася з освіченими людьми. До юної красуні посватався заможний сусід і з цього приводу її тітонька була щаслива і окрилена, адже все вдалося — племінниця «вихопила» багатого нареченого. Проте Марія відмовляє йому, пояснивши своє рішення коханням до іншого.
Цим іншим виявився український фольклорист і громадський діяч, засланий на росію за участь у Кирило-Мефодіївському братстві — Опанас Маркович. Він закохався у Марію, а дівчина вхопилася за можливість вирватися із замкненого кола, у якому доля жінки була наперед визначеною, традиційною та підпорядкованою. Згодом молоде подружжя переїхало до України, де Марія вивчала українську мову. Вона вміла знаходити контакт з людьми будь-якого статусу, тому впевнено спілкувалася як із селянами, так і з інтелігенцією. Її чоловік, Опанас Маркович, захоплювався фольклором, і Марія вивчала життя українців з не меншим ентузіазмом.
Вони мешкали в Києві, Чернігові, згодом в Немирові, що на Вінниччині. Саме в Немирові написана її перша збірка «Народні оповідання», яка зробила письменницю справжньою зіркою літератури. Як же їй це вдалося?
Марія надіслала свої рукописи Пантелеймону Кулішу, який був метром літератури, до того ж редагував та видавав тексти. Стверджують, що саме він вигадав псевдонім «Марко Вовчок». Марко — від прізвища чоловіка – Маркович, а Вовчок – від імені відомого предка – Вовка, теж по лінії чоловіка. Отже, у віці 24 років Марко Вовчок стає мегапопулярною, її творами зачитується інтелігенція, сам Тарас Шевченко називає «своєю донею». Цікаво, що Тарас Григорович у складчину купив їй подарунок — золотий браслет, який не раз виручав письменницю, коли доводилося йти в ломбард по гроші. Саме цей браслет вона викупляла насамперед.
Разом з чоловіком вони перебираються до Петербурга. Щоправда, згодом мирно роз’їдуться, і кожен буде вести своє особисте життя. Син від цього шлюбу, Богдан, залишився з мамою. Після смерті чоловіка вона сама забезпечує сина і всюди возить його з собою. Для середини 19 століття це нестандартна і складна ситуація. Не так вже й легко було жінці в той час заробити на життя, до того ж літературою. Можливо, у цьому допомагав і чоловічий псевдонім, оскільки поширеною була стереотипна думка, що чоловіче письмо викликало більше поваги. Як би там не було, письменниця знаходить можливість отримати гроші за свої літературні компетенції, зокрема й за переклади. Близький друг (а деякі джерела твердять, що, звичайно, коханець) Марка Вовчка — П’єр-Жуль Етцель, знайомить її з Жулем Верном, який зачаровується харизмою та професійністю жінки, і підписує з нею договір на ексклюзивне право перекладу його творів російською мовою. Неймовірно, наскільки вона вміла впливати на чоловіків, до того ж найосвіченіших. Її приймали як в українських літературних колах, так і в російських. Тому ж таки Тургенєву закрутилася голова, і він говорив Марку Вовчку: «Ви маєте дар робити з людьми усе, що ви схочете».
Письменниця любила носити чорні оксамитові сукні, які їй личили. Чоловіки закохувалися і стверджували, що вона прекрасна, жінки говорили, що «противна».
Пантелеймон Куліш теж не уникнув кохання і по-справжньому захопився своєю протеже. У них почався роман, і Куліш навіть хотів покинути сім’ю та поїхати з Марком Вовчком за кордон, вже й речі були зібрані, документи готові… Проте письменниця відмовила і поїхала з Тургенєвим. Та що страшніше — вона відхилила правки Пантелеймона Куліша, які він великодушно вносив до її рукописів. Такого приниження метр вже не міг стерпіти. Любов змінилася ненавистю, і ображений чоловік заявив, що насправді Марко Вовчок пише свої тексти не сама: то все він відредагував і зробив з них шедеври. А на додачу пояснив, що насправді вигадав псевдонім «Вовчок», бо відразу розгледів її вовчу натуру. Про цю ситуацію влучно висловився Домонтович: Куліш хотів, щоб вона належала лише йому, а Марко Вовчок хотіла належати лише собі.
Інша версія: тексти за Марка Вовчка писав її перший чоловік, Опанас Маркович, з великого кохання до дружини.
На всі ці звинувачення відповіла Леся Українка, яка цінувала творчість письменниці: чому ж тоді ці чоловіки не писали так під своїм ім’ям? Хоча мати Лесі — Олена Пчілка не любила Марка Вовчка і була переконана, що ніколи ця «нахабна кацапка» не змогла б вивчити нашої прекрасної мови. Іван Франко навпаки, стверджував, що вона прекрасно розмовляла українською мовою.
Як би там не було, а текстологічні дослідження її творів довели, що творчість Марка Вовчка — це тексти, написані жінкою.
Та письменниця не зважала на обвинувачення самого Куліша і продовжувала робити те, що вважала за потрібне.
Прикро, але з часом Марко Вовчок перейшла в російську літературу. Емський указ забороняв українську мову і унеможливив будь-який заробіток з українських текстів, тому вона вирішила писати російською.
Розуміючи, як нелегко дається заробіток жінкам, і, що не менш важливо, бажаючи розрахуватися з боргами, Марко Вовчок організовує щось схоже на перекладацьке бюро. Наймає на роботу дівчат, які допомагають перекладати тексти російською, адже сама вона не встигає. Але й тут без скандалу не обійшлося. Вона дійсно не встигала або ж не вважала за потрібне перечитувати тексти особисто. Вікіпедія стверджує, що переклади продавалися добре, але Марко Вовчок затримувала платню і тоді одна з дівчат вирішила помститися. Вона використала вже готовий чужий переклад для публікації під іменем Марка Вовчка. Суд визнав письменницю винною у плагіаті. А Віра Агеєва, досвідчена літературознавиця, переконує, що заробіток для жінок був у пріоритеті письменниці, проте вона не дотрималася деяких формальностей в публікаціях перекладів, тому і зчинився скандал.
Після цього жінка переїжджає до глибокої російської провінції. Але переїжджає не сама, а з молодим чоловіком, другом її сина Богдана — Михайлом Лобачем-Жученком.
Та якщо пригадати ігнорування Марком Вовчком громадської думки, то слабо віриться в те, що саме скандал із плагіатом змусив письменницю зникнути зі світського життя та обірвати всі зв’язки.
Є ще одна версія. Син Марка Вовчка, Богдан, який виріс тираноборцем та революціонером, мав позашлюбного сина. Проте жінка, яка народила йому хлопчика, просто взяла і віддала дитя бабусі — Марку Вовчку. Біологічна матір більше ніколи не цікавилася сином. А от бабуся, Марко Вовчок, взяла відповідальність за онука на себе. Разом зі своїм молодим чоловіком вони вінчаються і усиновлюють дитину. У цьому випадку виходить, що Марко Вовчок рятує онука від долі позашлюбної дитини і гарантує йому повноправне місце в тогочасному суспільстві. Саме тому новостворена сім’я переїхала подалі від знайомого товариства.
Внук Борис виховувався на романах Жуля Верна, наповнених морською романтикою та пригодами. Бабуся робила це зумисно, щоби в жодному разі не виростити з внука ще одного революціонера. Як результат — з Бориса починається династія морських офіцерів Лобачів-Жученків. У новому місці всі повірили, що Борис — дійсно рідний син подружжя. Юнак дізнався правду про своє народження вже перед вступом до університету.
У спогадах про письменницю вказують, що її останнім бажанням було перевезти її тіло в Україну, яке так і не виконали.
А суперечки про авторство та ідентичність письменниці досі мають місце. А ви вірите в те, що Марко Вовчок дійсно була авторкою майстерних текстів?
Джерела:
Вікіпедія
Софія Русова «Наші визначні жінки»