До Всесвітнього дня поезії

Сьогодні, 21 березня, ми відзначаємо Всесвітній день поезії, встановлений ЮНЕСКО у 1999 році "з метою підтримки мовного розмаїття через поетичне вираження та збільшення можливостей для мов, що перебувають під загрозою зникнення, бути почутими". "Видавництво Відмова" не лишається осторонь і пропонує вашій увазі поезію наших авторок Марини Губарець та Анастасії Саржевської.

Марина Губарець

Маю право не всім подобатись,

чогось не знати і не перейматися

модним трендом, попсою чи андерграундом.

Маю право в них зовсім не розбиратися.

Маю право не сяяти вічно в посмішці.

Маю право кричати і навіть плакати –

надто, коли в найболючіше вразили…

І не треба про прощення мені тут патякати.

Я пробачити можу, та маю право образитись.

Маю право хотіти або не хотіти

говорити, мовчати або поскаржитись.

Більше того – любити або не любити

теж маю право. А ще – не цікавитись,

не палити, не пити і не відвідувати.

Розумієте, маю право банально виспатись

і навіть принципово на все забити.

Не все прочитати, не всюди бувати,

через зайву вагу не втрачати розум,

чужі проблеми в себе не впускати,

спересердя в підлогу бахнути посуд...

Маю право співати, коли того хочеться,

і купляти вареники в магазині,

щоб виграти час для власної творчості

(я ж не женуся за титулом господині).

Не терпіти брехню і хамство –

моє беззаперечне право і вибір.

Визнавати лиш саму для себе начальством –

зручно і круто. Що, заздрить хтось ніби?

Не варто заздрити. Спробуй, це просто –

не зважати на погляди і суспільні умовності.

Ти теж маєш це право – бути вільною.

Бо інакше як жити і бути щасливою?

Анастасія Саржевська

Сьогодні дні складаються із бетону,

Із замінованої дороги додому.

Колись я таки прокинусь свідомо,

Можливо навіть сьогодні.

Так швидко спливають хвилини,

Борюсь за них що є сили,

Хапаю руками повітря,

Дихаю глибше.

Третя по опівночі.

Десь між вчора і ніколи

Тікаю від вічного холоду,

Тримаюсь за чужі вірші.

Photo by Trust "Tru" Katsande on Unsplash