.jpeg)
Сьогодні, 21 березня, ми відзначаємо Всесвітній день поезії, встановлений ЮНЕСКО у 1999 році "з метою підтримки мовного розмаїття через поетичне вираження та збільшення можливостей для мов, що перебувають під загрозою зникнення, бути почутими". "Видавництво Відмова" не лишається осторонь і пропонує вашій увазі поезію наших авторок Марини Губарець та Анастасії Саржевської.
Марина Губарець
Маю право не всім подобатись,
чогось не знати і не перейматися
модним трендом, попсою чи андерграундом.
Маю право в них зовсім не розбиратися.
Маю право не сяяти вічно в посмішці.
Маю право кричати і навіть плакати –
надто, коли в найболючіше вразили…
І не треба про прощення мені тут патякати.
Я пробачити можу, та маю право образитись.
Маю право хотіти або не хотіти
говорити, мовчати або поскаржитись.
Більше того – любити або не любити
теж маю право. А ще – не цікавитись,
не палити, не пити і не відвідувати.
Розумієте, маю право банально виспатись
і навіть принципово на все забити.
Не все прочитати, не всюди бувати,
через зайву вагу не втрачати розум,
чужі проблеми в себе не впускати,
спересердя в підлогу бахнути посуд...
Маю право співати, коли того хочеться,
і купляти вареники в магазині,
щоб виграти час для власної творчості
(я ж не женуся за титулом господині).
Не терпіти брехню і хамство –
моє беззаперечне право і вибір.
Визнавати лиш саму для себе начальством –
зручно і круто. Що, заздрить хтось ніби?
Не варто заздрити. Спробуй, це просто –
не зважати на погляди і суспільні умовності.
Ти теж маєш це право – бути вільною.
Бо інакше як жити і бути щасливою?
Анастасія Саржевська
Сьогодні дні складаються із бетону,
Із замінованої дороги додому.
Колись я таки прокинусь свідомо,
Можливо навіть сьогодні.
Так швидко спливають хвилини,
Борюсь за них що є сили,
Хапаю руками повітря,
Дихаю глибше.
Третя по опівночі.
Десь між вчора і ніколи
Тікаю від вічного холоду,
Тримаюсь за чужі вірші.
Photo by Trust "Tru" Katsande on Unsplash