Світає

Ілюстрація Марини Губарець

Світає.

Чи маю

слова відповідні до відчуттів?

Не знаю.

Палає і небо,

і вітер на стику світів.

Рушаю

душею до небокраю,

щоб зазирнути в її глибину.

Злітаю.

Колишню себе залишаю.

У вирі минулого не потону.

Подалі...

Чимдалі...

Позаду – пустеля пекельного болю.

Тікаю?

Здолаю!

Міцнішають крила у битві з собою.

Поволі

з неволі,

яку необачно для себе створила.

Хотіла.

Терпіла.

В печері сховалась і вхід завалила

даремно,

напевно...

Та все ж я повірила духу свободи!

Повстала!

Пізнала,

де ніч розтина світлий промінь зі сходу.

До світла!

Розквітла

тендітна й налякана парость бажання

творити

і жити,

немов щохвилини у серці – світання.

09.09.2020

https://video.wixstatic.com/video/7ce4af_06fc45c153094fa19276925f4ee8dc79/720p/mp4/file.mp4

---

Вірш-переможець конкурсу «Наважитися бути-2021»