.jpeg)
"But a city is more than a place in space, it is a drama in time"
Patrick Geddes
Що спільного мають Нью-Йорк, Дрогобич, Париж, Івано-Франківськ, Стамбул, Київ, Бомбей і Хмельницький? Ці міста й містечка абсолютно різні за географією, площею та історією. Проте їхні вулиці, ставши німими свідками реальних і вигаданих драм, опинились в епіцентрі сюжетів художніх книг. Пропонуємо до вашої уваги 10 книг, в яких можна зануритись в атмосферу як багатомільйонних мурашників, так і затишних провінцій.
Елізабет Гілберт «Місто дівчат»
На сторінках цього бестселера ви побачите Нью-Йорк 40-х років очима newcomer-a — юної Вівіан, що приїхала пожити до тітки Пеґ — власниці невеликого театру. Богемне життя Мангеттена, знайомства з зірками, вечірки, нестримні розваги і кохання без зобов’язань. Свідками шаленого щастя і гірких невдач Вівіан стають вулиці і будівлі Нью-Йорка, атмосферу яких авторка майстерно передає у своїй звично-легкій і захопливій манері.
«Нью-Йорк 1940 року!
Він більше ніколи не буде таким, як тоді. Я не хочу знеславити всі його образи до 1940 року і після того. Кожен із них по-своєму важливий. Але це місто заново народжується у свіжому погляді кожного молодого хлопця, кожної молодої дівчини, які приїжджають сюди вперше.»
Грегорі Девід Робертс «Шантарам»
Чи бувало у вас так, що читаючи книжку ви відчуваєте запахи, смаки, звуки, а замість чорно-білого тексту на сторінках візуалізуються строкаті, насичені кольори? Культовий роман «Шантарам» належить саме до таких майстерно написаних літературних шедеврів. Переважна більшість подій сюжету відбуваються в колоритному Бомбеї. Запахи карі і гашишу, звуки сигналу автомобілів та індійської музики, пряний смак вуличної їжі та міцного віскі. Словом, де б ви не знаходились, читаючи «Шантарам», ви будете відчувати спеку, запахи і звуки Бобмею.
«Крізь відчинені вікна нашого пошарпаного автобуса долинали запахи прянощів, парфумів, вихлопних газів і гною - суміш ядуча, але стерпна. Гучні голоси намагалися перекричати екзотичну музику, що ллялася зусібіч. Тут і там величезні афіші рекламували індійські кінофільми.»
Орхан Памук «Химерність моїх думок»
Бажаєте відчути вітер з Босфору чи гамір торгових вуличок Стамбулу? Тоді беріть до рук «Химерність моїх думок» та не відпускайте доти, доки не насолодитесь сповна атмосферою цього вічного міста. Або не перегорнете останню сторінку і з терпким, приємним післясмаком ще деякий час будете блукати звивистими вуличками Стамбулу у своїх (химерних?) думках. Читаючи цей роман, можна спостерігати, як змінюється Стамбул протягом чотирьох декад, як трансформується обличчя міста, як часом зникають старі будівлі і на їхньому місці з’являються нові. Подібно до мешканців цього багатомільйонного мегаполісу, в який щоденно прибувають тисячі мігрантів у пошуках кращої долі. Цей стамбульський роман, написаний у притаманній автору меланхолійно-ностальгічній манері та приправлений гумором й оптимізмом головного героя, не залишить вас байдужим.
«Мевлют прожив у Стамбулі двадцять років. Сумно було дивитися в старе обличчя міста, усвідомлюючи, що воно зникає просто перед його очима, стирається новими дорогами, руйнуваннями, будівництвами, рекламними щитами, крамницями, тунелями і естакадами, але водночас було приємно відчувати, що хтось працює, поліпшуючи місто, роблячи життя в ньому кращим. Він не вважав його місцем, яке існувало до його приїзду, в якому він з‘явився як сторонній. Замість цього йому подобалося думати, що Стамбул будувався, коли він вже жив у ньому, і мріяти про те, як у майбутньому він стане ще набагато чистішим, гарнішим, більш сучасним.»
Ірена Карпа «Добрі новини з Аральського моря»
Тут місце дії Париж. Однак, читати роман «Добрі новини….» — це не споглядати романтичну подорож до французької мрії. Навпаки, тут життя 4-х українських емігранток як воно є, з невдалими пошуками житла і себе, поламаними долями і сантехнікою, сподіваннями почати все з нуля і спогадами про минуле, що, на відміну від міста проживання, не зміниш. Тим не менш, цей роман — можливість побачити Париж, сидячи за столиками на терасах кафе із пляшкою вина і жменькою арахісу, підслухати про що говорять місцеві, побувати в різних районах міста, в тому числі й неблагополучних, розглядати вітрини фешенебельних бутиків, і купувати продукти у дисконтних супермаркетах. І все це приправлене звичним для Ірени Карпи гумористично-легким письменницьким стилем.
«Маша ішла пішки вже третій кілометр. Тепер це була набе-режна Орфевр, місце і частих пікніків із подругами. О, цей пре-красний паризький шик для ніщебродів: взяти собі сир, багет, пляшку вина і дивитися на Сену з 11 кораблями, вщерть напха-ними туристами. І на протилежний берег, зловтішаючись по-таи, що тут-то ще сонце, а там уже тінь.»
Валер’ян Підмогильний «Місто»
Одразу мушу попередити — читаючи «Місто» цілком імовірно у вас засмокче десь під серцем і з’явиться якась непояснювана туга за Києвом. Очима головного героя, новоприбулого мешканця столиці, ви побачите Річковий Вокзал і Поділ, оперний театр, музей історії, Андріївський узвіз, музей Ханенків, Липки, Житній ринок, Бесарабку, Хрещатик і ще силу силенну локацій, які раз-по-раз вигулькують на сторінках роману. З більшістю цих місць герой знайомиться вперше, та з’являються в романі вони не просто так. Більшість місць символізують становлення героя, його шлях від новоприбулого чужинця до «свого», себто, резидента столиці.
«…сидів із книжкою над кручею, що спадає до Дніпра; був у Софії і Володимирському соборі /…/ дивився на Золоті Ворота, колись браму великого Києва, обійшов великі базари - Житній, Єврейський та Бессарабку, блукав коло вокзалу, подорожував Берестейським шосе до політехніки, мандрував через Деміївку в Голосіївський ліс, спочивав у Ботанічному саду й витратився не без вагання на тридцять копійок, щоб потрапити до Історичного музею та музею Ханенка…»
Софія Андрухович «Фелікс Австрія»
Яким був Івано-Франківськ, себто Сталіславів кінця 19 — початку 20 століття? Що їли в пристойних домах на обід, у що вбирались, як проводили дозвілля? На сторінках роману «Фелікс Австрія» авторка запрошує не тільки прогулятись вуличками Станіславова, а й затриматись на довше у домах місцевих мешканців, повечеряти з ними линами начиненими по-французьки, сходити на ринок по рибу, відвідати виставу знаменитого на цілий світ ілюзіоніста, чи навіть дізнатись про їхні скелети у шафах.
«Станиславів не порівняєш ні з мурашником, ні з вуликом, ні з павутиною. У комах усе впорядковано і чітко, усе має власну причину і наслідок. У цьому місті теж є причини й наслідки, тільки вони так глибоко сплутані в хаотичний клубок випадковостей, що несила дошукатися тут жодної логіки. Перша-ліпша дільниця - лабіринт із кривулястих вуличок, нерідко звужених настільки, що не кожен опасистий пан чи огрядна газдиня з обʼємними персами зможуть протиснутись. За такою затхлою норою, яка, здавалось, от-от мала закінчитись глухим кутом, раптом, як дощова бульбашка на калабані, розростається несподівана площа. Або навпаки: рухаєшся вперед вулицею і ні з того ні з сього впираєшся чолом у будинок, розташований просто посередині, та ще й під якимось чудернацьким кутом, та ще й наполовину, наприклад, спалений, та ще й зі старим садом, із капустою в городі, і з коровою, яка пасеться навпроти майстерні капелюшника.»
Ольга Саліпа. Серія ретро-романів «Будинок на Аптекарській», «Брошка гімназистки» та «Пташка на долоні»
Я родом з Хмельницького, та люблю називати своє місто Проскурів, тобто так, як його називали до перейменування совєтами у 50х роках. І саме тому мені так полюбились ретро-романи Ольги Саліпи, адже сюжети в них розгортаються на вулицях Проскурова початку минулого століття. Це час, де моє місто було в рази меншим ніж тепер, та його мешканцям не доводилось сумувати, адже крім особистих драм тут відбувались політичні зрушення. Тут вам і будівлі, яких уже давно немає, а є й ті, які й досі можна побачити на вулицях Хмельницького — вони живуть своє друге (або й десяте) життя. Словом, ця серія ретро-романів — ще та подорож у часі.
«Болото на Камʼянецькій підсохло краще, ніж на Старобульварній, можна було вільно йти, не ризикуючи залишити черевички у багнюці, необачно ступивши у яму. Тільки-но десь неподалік чувся гуркіт коліс брички, як із крамниць, що за кілька років виросли по два боки Камʼя-нецької, з цікавістю виглядали купці, їхні дружини і діти.»
Бруно Шульц «Цинамонові крамниці»
Збірка оповідань про місто, в якому вся сіль. Дрогобич. Це місто стало центром всесвіту для Бруно Шульца — тут він народився, тут і трагічно пішов з життя. Автор був одночасно письменником і художником. Подібно його оповідання про Дрогобич потрібно читати так, як розглядати картини імпресіоністів. На сторінках оповідань цілий калейдоскоп запахів, звуків, смаків і кольорів цього затишного галицького містечка, що їх автор майстерно відтворює з пам’яті свого дитинства і приправляє багатою уявою.
«Старі будинки, виполірувані вітрами багатьох днів, переймали відблиски великої атмосфери, відлуння, спомини барв, розпорошені в надрах кольорової погоди. Здавалося, цілі покоління літніх днів (як терплячі штукатури, що збивають зі старих фасадів пліснявий тиньк) облущували фальшивий глазур, день по дневі видобуваючи дедалі правдивіше обличчя будинків, фізіономію долі й життя, що формувала їх із середини.»