Роками нам казали, що хтось «плаче, як дівчинка», «б’ється, як дівчинка» і, звісно ж, «пише, як дівчинка».

Роками нам розповідали, що березень, а особливо його восьмий день – це про весну, тюльпани, мімози та «прєкрасних дам», бо це жіночий день. День початку боротьби за права жінок перетворився на ще одне поняття в категорії «чогось жіночого» – несерйозного, рожевого, зрозумілого лише жінкам – десь поряд із жіночим щастям, жіночими романами та жіночим стендапом, які існують на противагу просто щастю, просто романам та просто стендапу.  

То чи не час повернути цей місяць собі? Чи не час зробити березень місяцем, коли ми будемо висловлювати подяку всім жінкам, які вибороли для нас те, що ми маємо зараз – вибороли протестами, маршами, пером? Чи не час також говорити про те, що ми маємо вибороти для наступних поколінь?