.jpeg)
Вінниця
«Будинок-корабель у Вінниці»
Марина Губарець
Дивний будиночок, схожий на корабель чи на велетенську арфу. Мабуть, все ж таки більше на корабель. Особливо, якщо дивитися на нього з протилежного боку вулиці. Паркан нагадує хвилі, а незвичної форми вікно – корму корабля, що вирушив у дивовижну подорож. Еркери, вежі, незрозумілого призначення конструкції викликали відчуття нереальності, казковості.
Я милувалася ним, але ніколи не замислювалася, хто і для кого збудував це диво, хто і коли тут жив. Я просто приходила сюди тричі на тиждень, з четвертої до восьмої вечора. Влаштовувалась біля мольберта, кріпила аркуш паперу на дошку, чи то пак на прямокутник із ДСП, пофарбований синьою олійною фарбою і малювала. Простим олівцем, аквареллю, гуашшю. Гіпсову руку чи кінську голову, глечик чи парафінову грушу, щось нафантазоване або цілком реальних однокласників, які сиділи поруч за такими ж мольбертами.
Тут була художка. Завжди, скільки я пам’ятаю. Насправді з 1966 року і дотепер. Шкода, що нам ніколи не розповідали історію цього будинку. А сам він лише скрипів дерев’яними гвинтовими сходами, впускав протяги у вікна, не міг щільно прикрити двері, проте таємниці свої не розкривав. Навіть з таблички на будинку можна було дізнатися небагато: «Вінницька дитяча художня школа».
Здається, пізніше табличка «Пам’ятка архітектури початку ХХ ст.» все ж таки з’явилася. От тільки я вже більше там не вчилася. Та хіба вміститься на стандартній меморіальній табличці вся історія цього унікального особняка?
Виявляється, створений він був за проєктом видатного архітектора Григорія Артинова для Любомира Длуголенського. Тоді це був досить великий маєток, що включав не лише будівлю в стилі модерн, а й прекрасний сад, який спускався до самого Бугу.
Длуголенський походив із заможної польської родини, працював присяжним повіреним. Потім став директором Торгового банку у Вінниці. А 1917 року брав активну участь у становленні Тимчасового уряду, був оголошений комісаром міста, начальником вінницької міліції. Його дружина, Ванда Непокойчицька, зуміла сформувати друкарню.
Крім того, пан Любомир представляв Нідерландське консульство у Вінниці. Саме у його садибі й розміщувалася дипломатична установа.
Не знаю, чим не догодив пан Длуголенський радянській владі, але 1919 року його заарештували. З московської в’язниці він вийшов лише близько 1922 р. Зміг виїхати до Польщі, став окружним суддею у Познані. 1939 року його розстріляли німці.
А будинок його живе. Щоправда, він досить сильно змінився. Фасадну цеглу та ліпний декор за радянських часів замазали бетонною «шубою», зруйнували деякі приміщення. Чудернацький паркан, який пам’ятаю навіть я, теж кудись зник. Міська влада вже кілька років планує розпочати реставрацію унікального будинку, що по праву вважається найвидатнішою роботою архітектора Артинова. Але, крім реставрації, особняку потрібно ще й відновлення пам’яті. Не так вже й складно підняти архіви та виділити в приміщенні місце для вшанування двох видатних громадян Вінниці.
Використані матеріали:
Обирай,
тицяй, подорожуй разом з нами!
Тиць :)